Жінка-УКРАЇНКА

Заслужена артистка України Леся Горова – жінка з великим серцем, де окрім таланту живе ще багато любові – до родини, до України.

З перших днів Майдану, вона з чоловіком була, як кажуть, в епіцентрі подій, навіть у найсуворіші миті. Її пісні надихали, підтримували, поезія вселяла віру в серця щирих українських патріотів. Тому не дивно, що саме вона ось вже декілька місяців підряд серед митців, які сформували «Народну філармонію» - проект, спрямований на духовну підтримку тих, хто сьогодні узяв до рук зброю, ставши на захист рідної землі.

– Розкажіть про те ким і як було створено цей проект? Чому Ви погодилися взяти в ньому участь?

– «Народна філармонія» утворилася із активних, патріотичних митців Майдану. Ініціаторм стала співачка з Черкащини Руслана Лоцман, яка також виступала часто на Майдані, має народний голос, та й взагалі дуже обдарована, не тільки як митець, а ще як менеджер, організатор. Саме вона займається бухгалтерією, зв’язками з військовими частинами, домовляється, згуртовує артистів навколо себе.

Серед нас багато цікавих людей. Кожна поїздка це десь дванадцять чоловік. Але, як кажуть, кістяк – Руслана Лоцман, Леся Горова, народна артистка України Раїса Недашківська.

До речі, у пані Раїси добра місія. Вона по приїзді в ту чи іншу військову частину, чи госпіталь виходить до бійців з Благодатним вогнем, який з Русланою особисто зустрічала на Великдень з Єрусалиму. Ним святить військових, благословляє. Цей вогонь, як оберіг.

З нами також майже всюди ведучий Євромайдану, публіцист Володимир Гонський. Він не тільки виступає, а й дарує глядачам свої книги.

Участь у концертах неодноразово брали гурти «Горлиця», «ТаРУТА», кобзар Тарас Компаніченко, народний артист України, татарин Фемій Мустафаєв, співачка з кримського Джанкою Анжела Ярмолюк.

Деінде приєднуються місцеві артисти. До речі, це одне із завдань «Народної Філармонії» – долучати до роботи саме місцеві таланти.

В одній із поїздок з нами був співак із Луганщини Лютий. По поверненню до дому, його дуже побили. На щастя, ця чудова людина залишилася жити.

З нами завжди їздить священик. Зазвичай це отець Дмитро з Боярки. Він читає молитви, кропить солдат святою водою, сповідає. 

На сьогоднішній день (16 липня) маємо 63 концерти. Об’їздили всі області України.

– У зоні АТО були теж?

– Ні там, де свистять кулі, не до співів. Але небезпечно сьогодні в багатьох місцях.

Пригадую ось такі випадки. Ми приїхали на Арбатську Стрілку (село Чонгар Херсонської області) виступити перед прикордонниками. Концерт мав відбутися 22 червня о 12:00. Нас попередили, що напередодні о 4 ранку того дня з боку Росії по них почали стріляти (у 1941-му у цей час розпочалася війна), і що тут небезпечно. Прикордонники, звісно ж, були в бойовій готовності. Публіки під час виступу було мало. Але ми співали для тих, хто міг нас чути. Співали, як ніколи. Аби підтримати, розрадити, підняти бойовий дух…

Ще одна історія сталася в селищі Стрелкове також на Херсонщині.

Коли ми відпрацювали концерт, до нас підійшов молоденький солдатик і показав на височезну вишку, яка знаходилася зовсім поруч, але вже на чужій, кримській території. Він розповів, що на тій вишці сидить російський снайпер, який може розпочати стрільбу тоді, коли йому заманеться. Як ішли на вечерю, зовсім поруч спрацювала сирена, на вишці ввімкнувся прожектор, який освітив усе навколо, сліпив очі. Не знаю як це пояснити, але ми не відчули страху. Поруч з героями, а інакше сьогоднішніх українських вояків назвати не можна, якось мимоволі і свою душу наповнюєш справжнім героїзмом.

Пізніше хлопці ще й на бетеері нас покатали, на своїй території.

– Які враження викликають у Вас знайомства знашими українськими воїнами-героями?

– Взагалі кожна зустріч вона неповторна. Словами дані відчуття важко описати. Ми буваємо у мобілізованих частинах, де до трьох тисяч людей. Це, я б сказала, неймовірні, великі концерти. Хлопці нас чекають, прибирають території, вимивають, вичищають до блиску військову техніку, наривають неймовірну кількість букетів з польових квітів. Це найдорожчі, найкращі для нас, артистів, букети.

Намагаємося всіх розважити, інколи по-материнськи втішити. Вони з нами співають, танцюють. Бо відчуття ризику смерті, часом робить слабкими і безпорадними найсильніших.

Публіка різна. Приміром, представники елітних військ (їх небагато) вишукані, благородні. Розвідники, спецпризначенці – скромні, зосередженні, тихі... Всі різні, але всі нам дуже рідні і дорогі.

Нещодавно був просто незвичайний концерт на Волині у Володимир-Волинському. Хлопці аплодували стоячи під час кожного виступу. У мене особисто ще такого концерту не було. Я ніби відчувала кожного в залі, і ці відчуття були взаємними. Співала пісні «Танок», «Сонце встане», читала власну поезію «Утікайте москалі з української землі».

У дорозі, перед початком концерту, на одній із зупинок отець Дмитро купив і подарував мені ручку, аби я писала. І на папір лягли нові поетичні рядки, на що часу останнім часом практично немає…

Ми проводимо також концерти-реквієми в пам’ять про загиблих. Це дуже тяжкі хвилини. Один з таких відбувся у Мелітополі Запорізької області. Вшановували пам’ять дев’ятьох льотчиків, літака яких було збито під Луганськом.

Це були чудові льотчики. Їхній екіпаж саджав свій літак в п’ятидесятиградусний мороз в Гренландії, з миротворчими місіями літали по всій землі. А отак от загинули на своїй рідній, українській...

До речі, під час таких  концертів, де бми не були, над нами завжди хмарка, а з неї сіється тихий дощик. Я це сприймаю, як присутність загиблих.  А цей дощик – зовсім не сльози, а жива вода, доказ того, що вони з нами, вони просять, щоб ми продовжили їх справу. Відходять кращі. Але Господь у своє небесне військо потребує саме кращих. Тому у нас є надійний захист з неба. Це треба завжди відчувати.

– Знаю, що окрім концертів учасники народної філармонії проводили водночас і благодійну акцію: збирали речі, кошти для бійців і навіть дитячі малюнки. Розкажіть детальніше про це.

– Так, справді, під час благодійних концертів ми збирали гроші для сімей загиблих, віддаючи їх людям прямо в руки. Тепер такі концерти будемо проводити для поранених, збирати гроші на їх лікування.

Солдатам  привозимо листівки від дівчат, малюнки від дітей. Вони особливо тішаться тими малюночками. Вони всі чудові, але один сподобався мені чи не найбільше. Його маленький хлопчик намалював ще в травні, зобразивши Порошенка, як Президента, а Путіна, поруч з ним, у тюремній, волосатій піжамі, дай Бог, щоб так і було…

Сьогодні з собою у поїздку беру нові малюнки. Їх предала мені голова секретаріату товариства «Україна – світ» Алла Кіндзера. На цей раз до акції «Малюнок солдату» приєдналися українці Іспанії, Німеччини.

Якщо раніше мобілізованим бійцям ми везли харчі, предмети гігієни, то зараз все частіше вони просять про предмети захисту: бронежилети, каски.

Для цього виступаємо на радіо, лишаємо повідомлення в соцмережі. Люди відгукуються, приносять гроші, все необхідне. Наш добрий товариш з Черкащини Вадим Момот, У кожну поїздку везе для хлопців машину гуманітарної допомоги, яку сам і збирає.

– Як родина відреагувала на тимчасову відсутність мами вдома?

– З розумінням. Хоча вдома я зараз практично не буваю. Вони мене підтримують як можуть, і не тільки на словах. З чоловіком були вдвох в одній із поїздок, а донечки брали участь у концерті для біженців з Криму, слов’янських дітей. Далеко їх із собою не беру. Зараз вони у бабусі на Львівщині. Але за першої можливості – поспішаю до них.

– Лесю, а звідки у Вас, тендітній, творчій особистості, так багато справжнього, щирого патріотизму?

– Це від народження. Мені завжди, а особливо зараз, зовсім не байдуже, що буде на моїй землі. Зараз є шанс змінити країну, і я хочу бути до цього причетна. Хочу допомагати цим хлопцям військовим, бо бачу, що їм це потрібно. Любов, увага, підтримка. Навіть в жалобні дні, коли ми запитуємо в командирів, яких пісень співати, вони кажуть, що давайте зробимо хвилину мовчання, згадаємо, пом’янемо, а потім потіште солдат чимось веселим. Бо ж сумного так багато, навколо. Хлопці пригнічені, бо ризикують життям. Але в жодних очах я не бачила страху чи відчаю. Це вже не просто люди, це надлюди, справді – герої.

У нас зараз є зовнішній ворог – Росія, є немало внутрішніх ворогів. І коли ми з цим справимося, у нас буде країна про яку ми мріємо.

– Які плани надалі в учасників філармонії?

Важко у такий непевний час щось прогнозувати. Сьогодні, завтра, завжди ми повинні бути там, де найбільше потрібні людям. Зараз це військові госпіталі, військові частини, далі – міста, містечка, села. Як каже Руслана Лоцман: «Треба йти в народ».

Треба йти. І народним, і заслуженим. Інакше не можна.

Початок цьому вже покладено. 9 червня на 100 річччя моєї бабці Теклі, яка живе в с.Богутин Львівській області, приїхали всі мої колеги по «Народній філармонії». На концерт прийшли навіть жителі сусідніх сіл. Це було справді свято. А потім Раїса Недашківська запитала, чи нема бажаючих серед присутніх відремонтувати у селі клуб, щоб наступного разу «Народна філармонія» змогла виступити вже на сцені. І бажаючий знайшовся. Більше того, бізнесмен з Тернополя Юра Олійник вже розпочав необхідні ремонтні роботи.

Великий концерт плануємо дати у Києві на День Незалежності. Але головне сьогодні, щоб скінчилася війна. І не треба нікому говорити, що мовляв від мене нічого не залежить. Залежить від кожного з нас. І дуже багато.

– З вірою в що зараз живете? І чого бажаєте українцям найбільше?

Не хочу більше жити в тій країні, яка була до Майдану, не хочу й на далі стикатися з корупцією, брехнею, хабарами, негідниками при владі. В України є потенціал, дуже великий, і цей шанс треба зараз використати. Тому нікому не можна лишатися байдужим до того, що відбувається. Прийде час і діти спитають: тату, мамо, а що Ви робили для того, аби ми могли краще жити. Особисто я хочу, щоб мені не соромно було їм на це запитання відповісти.

Хочу, щоб на українському радіо звучали достойні україномовні пісні, щоб по телебаченню можна було побачити якісні передачі, україномовні фільми, щоб розквітла, піднялася з колін УКРАЇНА, і ми всі почувались достойними своєї країни людьми.

Тетяна Череп – Пероганич
16 липня 2014, м. Київ

Фото зі сторінки в фейсбуці Лесі Горової