« України земля незрівнянна
Тебе народила, сплекала.
Турецький полон Сулеймана,-
Недоля – чи доля спіткала?
Хуррем засіяла, для хана
Її пісня неспокоєм стала.
Могутність сталеву султана
В полон свій взяла Роксолана.
Сонцелика-Хуррем-Роксолано
Пливеш крізь віки величаво.
Ти й мудрості символом стала,
І любові, краса – Роксолана!»
(О.МАКОВЕЦЬ, «Роксолана»)
Який же треба було мати характер, яку красу, розум і чари, щоб ще в першій половині ХУІ століття поставити себе так високо й незалежно, як це зробила українка з Рогатина Настя Лісовська.
І тому справжній пам’ятник Їй уже стоїть. І не в Стамбулі, а на рідній землі України, в містечку Рогатин, що на Івано-Франківщині. На відкритті пам’ятника були присутні особи навіть державного становища, а тисячі людей посходились і з’їхались в Рогатин з навколишніх і подальших міст і сіл, щоб вшанувати свою праземлячку, для яких Роксолана не лише символ їхньої землі, а й їхня гордість, частка історії, незвичайна доля жінки, як і, назагал, жіноча доля українок, що тяготить над ними з тих далеких часів і до наших днів.
Хто ж така Роксолана? Чому й досі ця постать викликає суперечливість емоцій? Любов і захоплення – з одного боку, зненависть і зневагу – з іншого. Яке ж справжнє ім’я було у Роксолани, те, яке дали їй батьки?
Не всі історики й дослідники цієї доби впевнені, що звали героїню мого нарису Анастасія (Настя) Лісовська. Більше схоже, що взяте це ім’я з творів письменників та з усної народної творчості, але ніхто не сумнівається в тому, що була вона родом з Рогатина і завжди про це пам’ятала. Донині в народних піснях Буковини, територія що на Україні, а також по інших її областях, згадується тяжкі часи турецької навали, від якої стогнала вся Європа. В одній із співанок відображена конкретна особа, молоденька Настуся.
В Рогатині, на зарінку,
Там татари вкрали дівку.
Вкрали дівку, Настусеньку,
Чорнобриву, молоденьку,
Та й завезли в Туреччину,
Та й продали до гарему...
Особисто для мене – це чудовий літературно-поетичний персонаж, образ прекрасної жінки-українки, яка не втратила себе, а в найскладніших обставинах долі продовжила нести свою життєву місію. Цей персонаж не викликає в мене й краплі зневаги, та і не збираюся переконувати інших, нехай народжується істина в розумному доведенні такої. Історія сама здатна розставити все по місцях. Доказом цього і є встановлення монументу Роксолані в Рогатині. Роксолана, незалежно від цього, чи хтось її любить тепер, чи ні, повстала як визначна історична особа, бо Божим проведінням судилося їй стати улюбленою дружиною одного з наймогутніших, наймудріших султанів грізної Османської імперії – Сулеймана. Вона ж, Роксолана, дівчина із Заходу, так назвали її по дорозі в ясир турки.
І, всетаки, історики стверджують, що ця постать – реальна особа, Анастасія Лісовська, яка народилася в 1505 році. Якраз у тому часі на історичній арені Європи виступили багато славних і діяльних жінок. Український народ переживав тоді найглибший занепад. Але, мов на знак, які великі здібності криються в народі нашої землі, вибрала з нього Божа воля жінку, як найбільшу жіночу постать світової історії, більш як півтисячоліттям віддаленої від тепер, епохи. Ця жінка – Роксолана – відігравала значну роль у політичному житті Османської імперії протягом 1520-1550 років.
Ще в 1514 році Буковину загарбав турецький султан Селім І, син якого, сулейман, через кілька років одружився з українською полонянкою, яку ординці захопили в неволю та й продали на ринку невільників у гарем Сулеймана. Саме в 1821 році він почав султанувати.
З досліджень і стверджень знову ж таки, істориків, був Сулейман І Пишний (турки називали його ще й Кануні, тобто законодавець) не тільки грізним, розумним, але й добрим, вродливим, з м’яким, хоч і проникливим поглядом очей. Був він освіченим, знав окрім східних, ще й слов’янські мови. Називали його «володарем світу», перед яким тремтіли всі, окрім однієї жінки, котру сучасники називали «сонцем його великих володінь». Полонила ж вона Сулеймана найперше своїм розумом, духовним багатством, незалежним характером української душі, вмінням дати добру й мудру пораду. Тому їй дозволялося робити те, що суперечило тодішнім турецьким придворним звичаям. Де ж то було чувано, щоб дружина султана появлялася перед чужоземцями без паранджі та ще й позувала художникам. (Завдяки цьому збереглися її портрети, які знаходяться в музеях Львова і Стамбула). Іслам забороняв малювати не лише людей, але й тварин.
Але – якою ж мала бути сила кохання, щоб всесильний володар роспустив свій гарем і не хотів більше нікого знати з жінок, окрім своєї Хуррем! Такого не було ні з ким із його попередників – дивувалися іноземні посли з багатьох країн світу.
А султанша розмовляля з послами Європи латиною. На срібній таці до ніг Роксолани було покладено символ влади – золоту корону володарки й рятівниці Європи. Вона майже завжди супроводжувала султана на різних зустрічах, розумілась в мистецтві, музиці, співах. Сама мала гарний голос і часто наспівувала українські мелодії, складала вірші, вела дипломатичне листування.
За часи, коли Роксолана була дружиною султана Сулеймана (1520-1557 роки), нема історичних джерел про турецьку загрозу українським землям, тобто було політичне «потепління», як це називають тепер. Чому ж європейці звали її іменем Роксолана? Чому це ім’я ототожнюється з іменем « русинка» або «українка»? Хто ж такі роксолани?
Отже, роксолани – це велика етнічна група людей, що ще в ІІ-му столітті до нашої ери поселилися в Подніпров’ї, але були витіснені іншими народностями на Захід. Вони зберегли свою назву серед давніх слов’янських племен антів та венедів.
Але найбільше закріпилася ця назва за мешканцями західноукраїнських земель, тому й не дивно, що вихідців з наших країв часто називали роксоланами. Тому, можна стверджувати, що була давня країна Роксоланія, і це не інша, а ще одна прадавня назва України. Султанша Роксолана – означає жінка із Заходу, з України.
І лише їй одній Сулейман Пишний звелів побудувати величний мавзолей, наче самому султанові. Цей мавзолей зберігається до наших днів. Жодна з безлічі султанських жінок впродовж тисячолітньої історії Османської імперії не була похоронена так пишно, як та, 54-річна султанша, українка за походженням. Вона, як справедливо зауважив відомий письменник Павло Загребельний, «не загубилася навіть у вік тиранів». Одна із споруджених Сулейманом мечетей в Константинополі має назву «Сулейманія», де у цвинтарному затінку, поруч з білокам’яним султанським мавзолеєм стоїть і її, восьмигранна, вибагливо оздоблена майолікою, фаянсом та мереживом орнаментів усипальниця – тюрбе.
Тут знайшла останній притулок єдина жінка в тисячолітній історії Османської імперії, яка була удостоєна такої високої честі. Тут, вже біьше ніж п’ять століть, увіковічнена й оберігається пам’ять про феноменальне кохання двох не менш феноменальних людей, доля яких і досі привертає увагу письменників усього світу.
Про Роксолану і Сулеймана Пишного писали французи – Мармантель, Расін, Ламартін, Фавар. Німці – Лессінґ, Наммер. Румун – Йорґо. Українці – Куліш,Кримський, Назарук, Плачинда, Загребельний, Козула.
За одноіменною повістю Остапа Назарука «Роксолана» створено телефільм,який демонструється періодично на телебаченні України. Скульптор, Роман Романишин, зі Львова, створив цій прекрасній жінці-легенді чудовий пам’ятник, завдяки чому Анастасія Лісовська – Роксолана повернулася в рідні краї через більше аніж півтисячоліття...