Ольга Рєріна. Золоті Каштани

 Осінь... Чудова пора в Україні… Як одна мить пролетіло літо з його забавами, купанням, сонячними росяними ранками, вільним часом канікул та дачною порою. Все це тепер у минулому.

Але коли приходить бабине літо, коли у повітрі літає легеньке павутиння, коли жовте листя золотом ллє сяйво з дерев, коли ще теплий вітерець лагідно грає волоссям на голові, − ми знов маємо нагоду радіти: маленькими маячками світяться на засипаних листям доріжках коричневі каштани.

Як приязно взяти у долоню тільки но проклюнувшогося із колючої шкіри малюка! Його лакована поверхня лагідно притискується до руки. Милуєшся не намилуєшся на гру кольорів, яким забарвлений каштан.        Справжній коштовний камінь...

Каштани люблять усі. Діти збирають їх у відерця і ще довго граються взимку, згадуючи теплу пору осені. Дорослі теж не можуть байдуже пройти позв місця, на яке з тріскотом падає чарівний кожушок, котрий розбившись надвоє, випліскує із своєї середини маленьке блискуче диво. Озирнеться дорослий, перевіряючи, не бачить його хто, і підібравши несподіваний подарунок, швидко йде далі у своїх справах. Мимохідь, по дорозі розгорне долоню помилуватися на дорогоцінний скарб, який подарувала йому наша благодатна українська земля, і у мріях-спогадах перенесеться у своє дитинство.

Отакі вони, маленькі золоті краплини осені, які пробуджують і наших душах найкращі спогади і дарують хвилини несподіваного щастя.