Жінка-УКРАЇНКА

В день народження Василя Симоненка, восьмого січня 2015 року, відбулося свято, де було нагороджено лауреатів однойменної премії.

Голова комісії з присудження премії Володимир Поліщук зазначив, що Симоненківська премія вже відзначає 20-річчя. А цього разу вона стала всеукраїнською.

Нагородний фонд складав 15 тисяч гривень кожному лауреату.

На Всеукраїнську літературну премію імені Василя Симоненка претендувало багато номінантів, що вкотре підтверджує її престиж, однак переможців визначено у двох номінаціях. «За кращу першу поетичну збірку» перемогу здобула автор збірки поезій «Привези мені сонце» Ольга Прохорчук (м. Київ), а в номінації «За кращий художній твір» за збірку поезій «Мовизна» та роман «Війна і ми» переміг Сергій Пантюк (м. Київ).

Сергій повідомив, що це — друга премія, яку він отримав. «Першою була премія імені Якова Гальчевського. Премія імені Василя Симоненка стала для мене наступною знаковою. Симоненко — це той поет, якого для мене «відкрили» в дитинстві, коли я, кам’янчанин, побачив у літературній студії роздруковані листки. Перший вірш Симоненка, якого я прочитав, був «Світ який, мереживо казкове!» І я зрозумів, що слова можуть «литися», їх не треба складати, припасовувати, — поділився лауреат.

Лауреат Всеукраїнської премії імені Василя Симоненка Ольга Прохорчук

Сергій Пантюк прочитав на врученні улюблений вірш Симоненка «Одинока матір»,  а потім свій, який виявився за його словами одним із знакових.

— За нього я був удостоєний найбільшого гонорару: через цей вірш вимагали мого публічного повішання на площі міста, яка згадується у цьому творі.

***

Вислизають хвилини із верші колоній моїх,
Це великий ісход крізь дробівню зневірених вірусів.
Є стратег, що поліг – мій навічно реліктовий гріх.
Є велике прощення, і я його впевнено випросив.

Я марою не міг. І чугайстром у нéквіть не йшов.
Непоміченим – рай. Бо стовпи верстові перелічені.
Без моєї душі Всесвіт цей нефорéмний – ніщо,
А в команді зі мною – він вартий, принаймні, звеличення.

Тож хай тануть томи на полицях, неначе туман.
Преобрáження легше пацити у полі, як в попелі.
Вічну істину вигризуть миші на тих же покійних томах,
І від спраги загнеться останній москаль в Севастополі!

http://ualit.org