Жінка-УКРАЇНКА

Дарина Гладун — народилась і виросла я у Хмельницькому. Уже сім років мешкаю в Києві. Тут я закінчила Український фізико-математичний ліцей при КНУ імені Т. Шевченка, вступила на «Літературну творчість» у той-таки КНУ. 2015 року завершила навчання. Саме в Києві я почала писати твори, за які не соромно. Але якщо хтось запитує, звідки я, − кажу, що хмельничанка. І залишуся нею, де б мені не довелося жити.

Писати твори я почала у 7 років, але перші пристойні оповідання написала аж у 17, а поезії – у 19. Тоді ж почала брати участь у різних літературних конкурсах. Минулого року отримала 3 премію за «Пісенну лірику» на «Коронації слова», а цьогоріч – спецвідзнаку за роман. Утім, це – не єдині мої нагороди. Цього року я стала лауреаткою Україно-німецької премії імені Олеся Гончара, також отримала 3 премію конкурсу видавництва «Смолоскип», і все – за поезію. Хоча я особисто вважаю себе прозаїком і хочу стати драматургом. Але ж не можу я заборонити собі писати поезії. Зрештою, багато знайомих знає мене саме як поета.

З 2010 року займаюся журналістикою – пишу різні статті, зокрема, в газету «Проскурів».

У вересні 2014 року очолила редколегію студентського альманаху «Сві-й-танок».

А ще я – перекладач. Вивчаю англійську мову з 5 років. У 14 отримала сертифікат перекладача. 2013 року була волонтером в Індії – навчала англійської мови місцевих дітей. А минулого тижня закінчила переклад вибраних поезій шотландської авторки Морел Сміт. Також переклала англійською мовою кілька поезій сучасних українських поетів: Анатолія Дністрового, Ірини Скакун, Василя Соловія, Людмили Дядченко.

У мене часто запитують, як я все це встигаю. Але, насправді, рецепт дуже простий: я від усього цього отримую задоволення: від перекладів, редагування, написання критичних статей, навіть від навчання! Роман теж писала із задоволенням, мабуть, тому закінчила його дуже швидко – за 35 днів.