Жінка-УКРАЇНКА

З Миколою Гриценком ми навчалися на факультеті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, разом грали в студентському театрі «Поклик» (він – головні ролі). Тобто знайомі вже років сто. Але Микола й зараз – такий же молодий, усміхнений, шляхетний і патріотичний, водночас він напрочуд простий у спілкуванні.

Поет від Бога й талановитий, відомий журналіст Микола Гриценко приїздив до Чернігова на творчу зустріч зі студентами та викладачами Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (щиро дякуємо ректорові Миколі Носку та проректору Анатолієві Тимошенку), у затишному й ошатному читальному залі університетської бібліотеки. Шанувальників сучасної української літератури тут виявилося немало, атмосфера була теплою й неформальною.

На початку імпрези президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник Сергій Дзюба, який і вів презентацію, вручив Миколі Гриценку престижну нагороду – Міжнародну літературну премію імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», якою знаного Поета відзначили за його збірку віршів «На зелених іконах дерев».

 «Раніше, за радянських часів, письменники були ідеологами партії. Їм дозволялося писати щось для душі, але водночас примушували вихваляти Сталіна (Брежнєва). Той, хто був слухняним, міг видати книжку й на гонорар купити машину «Волгу» – найпрестижнішу тоді автівку. Тобто загалом радянські письменники жили доволі заможно і в суспільстві до них ставилися з повагою. Однак у незалежній Україні (а письменники були в перших лавах борців за Незалежність) можновладці зробили вигляд, що такої професії – український письменник – наразі не існує. Тож творчі люди потрапили в скрутну ситуацію. Бо письменники – це, можна сказати, хворі люди, котрі просто не можуть не писати. І якщо у мене колись, на порозі вічності, поцікавляться: «Що для тебе найдорожче?», я все-таки назву не посади, а книжки, які створив, – запевнив Микола Гриценко. – Хоч мені поталанило, дісталося від тата вміння спілкуватися з людьми, любити людей. Батько у селі працював простим фуражиром на конях, то цими колгоспними кіньми за потреби користувалися всі односельці. Тата поважали й любили – відчували, що він – чуйна та щира людина. Говорили шанобливо: «Це – двір Семена Павловича, не було у нього ніякого прізвиська, як це трапляється в селі. До того ж, мав він і підприємницьку жилку, яка передалася й мені. Таким чином, це у мене дивовижно поєдналося з письменницьким ремеслом. Тому фінансово я почуваюся дещо краще, ніж більшість моїх колег, однак це – виняток».  

На сьогодні Микола Гриценко – автор дев’яти книг. Він – надзвичайно ощадливо, вимогливо ставиться до написаного, не поспішає давати до друку. Вірші мають бути Віршами, а не заримованими гаслами. Вважає, що Поет не може стояти осторонь від того, що відбувається в державі, займаючись лише «чистим мистецтвом». Ні, письменник повинен бути з народом, жити його болями й проблемами. І якщо нині в нашій країні – війна з віроломними, кровожерливими  загарбниками, то Поет має бути на передовій, адже Слово – також грізна зброя!

Тому на зустрічі автор читав немало патріотичних віршів. Втім, він порадував і зачарував присутніх своїми ніжними, проникливими й водночас такими палкими, яскравими інтимними поезіями. Адже у нашому світі є два найдовершеніших творіння Господніх – це квітка та жінка, переконаний Микола Гриценко.

Неабияке зацікавлення викликала й ошатна книжка прози відомого гостя з Києва – «Самар-і-я» – про рідний край, життя простих земляків. А ще представив автор і свій збірник лірики «Повернення дощу». Декламувати власні вірші він вміє напрочуд майстерно, тож публіка щиро, задоволено аплодувала.

Також Микола Гриценко, президент благодійного фонду всеукраїнської газети «День», розповів про різноманітні резонансні проекти улюбленого видання. Зокрема, нещодавно він повернувся з рок-фестивалю в Ізмаїлі, на Одещині, який пройшов на гідному патріотичному рівні. Адже щоденна популярна газета «День», яка виходить трьома мовами – українською, російською та англійською, це – справді патріотичне видання, яке об’єднує довкола себе багатьох видатних і відомих людей, подвижників, небайдужих до долі нашої України. Тож добродій Микола переконаний, що ця газета має бути в усіх бібліотеках, школах та вузах держави, зокрема і на сході України.

Зустріч завершилася, але гурт шанувальників підійшов до Поета, й відверте спілкування продовжилося. Я, наприклад, дізнався, що Миколі Семеновичу – 53 роки (і як йому вдається так молодо виглядати?), що в дитинстві він заїкався й вилікувався самотужки, бо сподобалася дівчина. У нього – чудові донька й син. А офіс президента благодійного фонду газети «День» знаходиться на Андріївському узвозі. До речі, щойно в цьому виданні надрукували інтерв’ю Миколи Гриценка з нащадком знаменитого роду українських меценатів Терещенків – Мішелем Терещенком, який відмовився від французького громадянства (!) й оселився на Сумщині, на батьківщині своїх дідів-прадідів, бо вірить у незалежну Україну.

Я бачив, як зацікавлено блищали очі у юних студенток, і подумав, що проводити такі імпрези варто якомога частіше.

Сергій КВІТНИЦЬКИЙ

Пропонуємо вашій увазі дещицю поезій Миколи Гриценка.

ДИКІ ГРУШІ

Дикі груші ростуть на Вкраїні моїй,
 Що дикіших уже не буває,
 Дикі звірі гуляють в подобі людській
 І пісень українських співають!

Як же рано вони свій бенкет зачали!
Ще не вгоїлась вольності рана.
Як же хутко найвищий престол обплели
Перероджені діти Богдана!

Малороси рясні, вам би гроші й пісні,
«Патріоти», що вийшли з голоти,
Ваші душі, проте, і брудні, і пісні,
Та обмазані дьогтем ворота!

Розтягли, розгребли, мов – лиха татарва...
Чуже горе під серцем не коле.
Хай на ваших могилах засохне трава,
Бо самі ж ви – перекотиполе!..

... Ця земля вас не раз і не два прокляне –  
Доморощені, ниці іуди!
І кістки ваші так серед ночі струсне,
Що нарешті народ свій розбудить! 

НЕ ДАЙТЕ ОШУКАТЬ СЕБЕ НА СВЯТО 

Не дайте ошукать себе на свято,
Копи весільний бубон не втиха,
Коли від танців аж гойдає хату –
Гостей пильнуйте, ждіть від них гріха.

Не захмелійте, бо господар п'яний –
Приманка для мишей і пацюків.
Безродним наречуть його Іваном,
На шию поначіплюють вінків.

О, ті вінки! О, хомути пахучі!..
Не дайте себе квітами впрягти!
Хохольчику мій мужній, між могучий,
Ти ж сильний, ти ж розумний, мудрий ти!

Хай  колесо  історії  горбате 
Скрипить  собі,  намотуючи  час, –
Не  дайте  ошукать  себе  на  свято –  
Не  хату  вкрадуть – в  хаті  вкрадуть  вас !   

СЕЛЯНКА В МІСТІ

Ця жінка не страшна –
Їй очі випив дідько,
Щодень спивав,
Спивав голубизну…
Допоки в них
Зіницям стало мілко,
Що хоч уже –
Заорюй в борозну.

Ця жінка не страшна –
Куфайка бита вітром,
Дощем холодним
Стьобана не раз.
Що руки довгі-довгі?..
То – од відер,
Одне – на зараз,
Друге – про запас.

Ця жінка не страшна –
Вона зросла у полі,
Вечірнє сонце клала на снопи…
Ще дівонькою
Уклонилась долі
Й не розгиналась потім
Від сапи.

Ця жінка не страшна –
Вона тут не надовго.
Щось там продасть,
Щось купить…
І – в село.
А вдома скаже:
«Як усе там дорого!
Нещасні люди, нам ще повезло…»

* * *

Прослав себе, прослав мене, 
Моя любове рання,
Хай день мине і ніч мине,
Хай ти ще не остання…

Нехай другі поміж квіток
Лоскочуться грайливо,
А ти залишишся ковтком
Довіку незрадливим.

Від тебе – все, і – всі, і – вся…
Найперша моя рано,
Ти силу маєш воскресать
В черешневім тумані.

Тебе в собі прибережу
Я для років прийдешніх
І вкотре губи змолоджу
Варенням із черешні.

З’ЯВА

На печі, на комині – горох…
На печі, при комині – удвох…
І черінь, як – пляжі де Мальорки,
І вся ти – немов з Гарсіа Лорки, 
З – келихом  іспанського вина…

Піч гаряча, рухи обережні,
П’яні  руки, значить — незалежні,
П’яні ми… І – п’яна заметіль
Крутить димаревими хвостами,
Крутить снігом… І любов між нами
Крутить, аж викручує на біль!

Ти – казкова, розпашіла діва,
Ти – форель в руках моїх грайливих,
Прохана, що вміє попросить, 
З краплями солоної роси…

Знов тугим виструнюєшся станом
Так гориш, що скоро сніг розтане,
Захлюпоче, річкою стече…
… Як на ранок вискочимо з хати –
До квіток вже будемо вітатись
І – лелека дзьобне за плече.

Микола ГРИЦЕНКО