Жінка-УКРАЇНКА

Жили собі дідусь та бабуся, й були у них цап і коза. Одного разу пішла бабуся погуляти зі своїми кізоньками в поле; прив’язала їх, а сама заходилася квіти збирати. А цап та коза визволилися і побігли до лісу, насолоджуючись свободою. Не зчулися, як і заблукали в хащах, тим часом надворі сутеніло…

Раптом на галявині побачили вони дивовижну хатинку, в якій мешкала справжня Баба Яга. Злякалися та й почали у неї проситися, аби відпустила їх додому.

«Ні, хіба ж ви не знаєте, яка я підступна й люта?! – гримнула та. – Сидіть собі тихенько, змиріться з долею. Як звільнюся, то побалакаємо про усіляку всячину. А будете галасувати чи спробуєте втекти, то спіймаю й перетворю вас на жаб. Все, не капризуйте, бо я зараз варитиму чарівне зілля».

Цап та коза стояли і гірко плакали, що не послухалися бабусі, й тепер, замість смачної вечері, можуть самі стати здобиччю старої чаклунки, котра грізно літає на дерев’яній мітлі в незвичайній ступі й влаштовує різні пакості довірливим подорожнім.

Однак дідусь із бабусею не спали всю ніч, хвилюючись за своїх зниклих друзів. «Мабуть, цап і кізонька потрапили в біду, а вони ж – наша родина, то мусимо їх знайти і порятувати», – промовив дідусь. «Авжеж, і я піду з тобою до лісу», – відповіла бабуся.

Шукали довго, доки натрапили на лісову хатинку. А тут і сама Баба Яга нагодилася: «О, це що за непрохані гості? Хочете, аби я вас підсмажила в печі?! Ану забирайтеся з моїх володінь. «Ні, нікуди ми не підемо, доки ти не визволиш своїх бранців – цапа та козу, – рішуче похитав головою дідусь. – Відчуваю, що вони – у тебе в неволі, плачуть і просяться додому». «Та що ви собі дозволяєте? Не боїтеся, що я вмить перетворю вас на нові мітлу й ступу, бо мої чарівні речі вже трохи зносилися?!» – суворо промовила Баба Яга.

«А ми твоїх чарів не боїмося. Відпусти наших друзів, інакше отримаєш на горіхи!» – сміливо наблизився до відьми дідусь. «Чекайте… – розгублено позадкувала та. – Ну, гаразд… Знаєте, вам неймовірно поталанило, що у мене сьогодні – не чаклунський день, так би мовити, вихідний. А що? Думаєте, у вас є вихідний, а в мене немає? Дзуськи! Я – теж людина, хоч і Баба Яга, і хочу трішечки відпочити. Тому відпущу зараз ваших домашніх тварин, все одно вони ж не привчені мешкати в лісі. А то будуть увесь час рюмсати й скаржитися мені, тож доведеться перетворити їх на жаб».

«Дякуємо, ви – дуже добра!» – задоволено посміхнувся дідусь. «Ні, що ви, я – страшенно зла й віроломна! – злякалася Баба Яга. – Навіть не знаю, щоб я з вами зробила, якби не вихідний день». «Не бійтеся, – миролюбно пообіцяв дідусь. – Ми ніколи нікому про це не скажемо! Але ми відчуваємо, що ви – зовсім не зла, вам просто самотньо і нудно… Тож, якщо хочете, ми інколи приходитимемо до вас разом у гості». «Правда? – зраділа Баба Яга. – Тоді вважайте, що ви вже у мене в гостях. Почувайтеся, як удома».

Відтоді вони стали великими друзями. Виявилося, що Баба Яга смачно готує й дуже вигадливо та дотепно розповідає різні чарівні історії. Хто б міг подумати, що з нею може бути так весело й затишно?! Шкода, що про це досі ніхто не знає, адже нові друзі, на прохання Баби Яги, ретельно бережуть її таємницю.
 

Анна КСЬОНЗ,
учениця школи № 29 м. Чернігова, 9 років,

Сергій ДЗЮБА