Жінка-УКРАЇНКА

22 жовтня 2015 року у Києві відбулася презентація видання «Віршів з війни» Бориса ГУМЕНЮКА кримсько-татарською мовою у перекладі Maye SAFET.

У вступному слові Василь ГЕРАСИМ’ЮК визначив жанр поезії Б. Гуменюка як наративний верлібр розмовною мовою, відзначив незаштамповану поетику його творів, емоційність і метафоричність мовлення про актуальну реальність.

Elvira BULAT розповіла про драматичну історію пошуку перекладача, про спроби передати вірші Бориса у Крим; прочитала найпопулярніший вірш Гуменюка «Заповіт» кримсько-татарською мовою.

Богдан ЧЕРВАК відзначив, що ця книга важлива, вона допоможе кримським татарам глибше осягнути феномен українців, котрі зупинили ворожу навалу на межі Європи. Хоча з часу виходу збірки змінилася і обстановка, і сам поет, і Богдан Червак процитував з цього приводу висловлювання Бориса Гуменюка: зараз такий час, що серед ворогів уже не вороги, а ті хто помилився; а серед друзів такі, що варто розстрілювати…

Вірші зі збірки були представлені в акторському виконанні, у музичному супроводі.

Борис ГУМЕНЮК коротко нагадав шанувальникам, що вірші він перестав писати 1993 року. Але необхідність зафіксувати нові неочікувані досвіди і враження змусила взятися за перо знов. Як за 20 хвилин опанував автомат, хоча до того за 50 років життя не тримав його у руках жодного разу, так і для нової теми народилася нова форма:

— Не вірш, а текст: за формою − верлібр, за змістом – новела. Іноді виходить верліброновела, іноді – новеловерлібр.

Не всі присутні на презентації здатні адекватно сприймати новітню форму поезії Б. Гуменюка: одні слухали і стиха схлипували; інші зривалися й бігли до передпокою за газетою «Українське слово», де уміщено нові вірші Б. Гуменюка («Минулого року на цьому полі ріс соняшник…); треті казали, що це не вірші; четверті були переконані, що Шевченківську премію 2016 року буде присуджено саме Гуменюкові. До честі ведучого, Павла Щириці, він толерантно працював з усіма категоріями шанувальників поезії.

Усі учасники заходу з приємністю сприйняли звістку про те, що перевидання збірки «Вірші з війни» буде доповнено новими творами.

«…Коли підійти ближче і роздивитися, то можна помітити, що поряд з кожним молодим соняхом досі стоїть старий, минулорічний, обезголовлений, посічений осколками, попалений, як тінь. Поряд із живим стоїть мертвий, підпирає його, дає йому опору, прикриває його своїм тілом, якого, коли дивитися здалеку, спершу навіть не видно, але він – є, він – стоїть.

У цьому соняхи схожі на солдатів. Вони подібні до нас. Вони майже як ми.

І це за два роки. А що буде з соняхами на третій на четвертий рік?» (Борис Гуменюк).

14.08.2015
Ніна Головченко