Жінка-УКРАЇНКА

ДО 200-РІЧЧЯ МИХАЙЛА ПЕТРЕНКА

Зазвичай на запитання «Хто є автором пісні “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…”?» дають дві відповіді: Тарас Шевченко або народ.

Мені іноді доводилося демонструвати людям статтю про цей твір у Вікіпедії, - аби довести, що автором слів одного з найвідоміших українських романсів є слобожанський поет-романтик першої половини ХІХ століття Михайло Петренко.

Михайло Петренко народився в 1817 році, ймовірно, в місті Слов’янську Слобідсько-української губернії в сім’ї губернського секретаря. Після закінчення юридичного факультету Харківського університету працював, як і батько, чиновником.

Проте справжнім його покликанням була поезія. Вперше згадка про поета Михайла Петренка з’явилася в 1841 році в поетичному альманасі «Сніп», який видавав Олександр Корсун. У збірці під загальним заголовком «Думки» було надруковано кілька віршів Петренка: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечірній дзвін» (Як в сумерки вечірній дзвін…), «Смута» (Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче…), «По небу блакитнім очима блукаю…», «Гей, Іване! Пора…» (два вірші), «Брови» (Ой, біда мені, біда…) та «Туди мої очі, туди моя думка…» Вірші поета видавалися за його життя ще в двох поетичних збірниках.

Вірш «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» свого часу сподобався Тарасові Шевченку і він записав його до одного зі своїх альбомів. Саме тому дехто й сьогодні помилково вважає Кобзаря його автором.

Особливої популярності пісня набула вже в ХХ столітті. Подейкують, що це відбулося після того, як студент класу Паторжинського Київської консерваторії Дмитро Гнатюк заспівав «Дивлюсь я на небо…» в Москві на урочистостях із нагоди 70-річчя Сталіна.

Сьогодні серед відомих виконавців цієї пісні можна назвати імена Бориса Гмирі, Івана Жадана, Івана Козловського, Анатолія Солов’яненка, Ярослава Євдокимова, Юрія Гуляєва, Мусліма Магомаєва, Олександра Пономарьова, Олександра Малініна, Марка Рейзена, Ігоря Борка тощо.

12 серпня 1962 року в космічний політ з Байконура стартував корабель «Восток-4», на борту якого був перший космонавт-українець Павло Попович. У космосі він заспівав пісню «Дивлюсь я на небо…», начебто для Сергія Корольова, також українця, який був у Центрі управління польотами впродовж сеансу радіозв’язку, знаючи, що пісня йому подобається.

Уже в нинішньому, ХХІ столітті співробітниками Андрушівської астрономічної обсерваторії створено неперевершений пам’ятник поету-романтику. Астероїду, який було відкрито в ніч із 24 на 25 серпня 2009 року Юрієм Іващенком та його соратником Петром Остафійчуком і зареєстрованого під номером 274843, 8 жовтня 2014 року офіційно надано назву Mykhailopetrenko.

2017 року виповниться 200 років від народження автора вірша «Дивлюсь я на небо…» Михайла Петренка. Ще 2012-го один із нащадків поета, хімік за фахом, Олександр Петренко започаткував довгострокову програму «Ідентифікація Петренків», присвячену переважно генеалогічним дослідженням роду слобожанських Петренків, а також всебічній популяризації творчості свого видатного прапрадіда.

Цю ідею нещодавно підтримав відомий харківський скульптор і меценат Микола Шакін. Він разом із краєзнавцем з Ізюма Леонідом Щибрею у грудні розпочав роботу над документальним фільмом з робочою назвою «Михайло Петренко – сьогодні».

Громадську ініціативу відзначення ювілею Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» підтримує й редакція тижневика «Культура і життя», а також мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА».

Сподіваюся, що вже незабаром до нас приєднаються Міністерство культури України, Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України, національні спілки письменників і краєзнавців, інші установи й організації.

Однією з наших ідей є книга перекладів мовами світу одного вірша – «Дивлюсь я на небо…». Нещодавно редакція «Культури і життя» вже отримала першу відповідь на запрошення долучитися до перекладів. Вірш Михайла Петренка переклала башкирською мовою поетеса, перекладач, громадський діяч, заслужений працівник культури Республіки Башкортостан Гузаль Ситдикова. Ось що написала Гузаль Рамазанівна у супроводі до свого перекладу: «Спасибі Вам за пропозицію. Я цю пісню знаю з дитинства, і саме українською. І дуже вона мені подобалася. В українській пісні є те, що в башкирській, – моң (неперекладне слово). Приблизно – спів серцем, душею, біль душі».

Сподіваюся, наші читачі також долучаться до ініціативи вшанування пам’яті слобожанського поета-романтика Михайла Петренка. Нові переклади його твору та інформацію про події, пов’язані з майбутнім ювілеєм, читайте в газеті «Культура і життя».

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю
 

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко, і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна –
Далекеє небо – моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, –
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!

Євген БУКЕТ,
головний редактор газети «Культура і життя»