Жінка-УКРАЇНКА

Завжди зі щирою, зворушливою радістю приїжджаю до Ічні. Адже в цьому мальовничому, затишному містечку мешкає дивовижний і шляхетний добродій, друг та побратим по перу, – Станіслав Гаврилович Маринчик. Людина-легенда, дбайливий і непосидючий чарівник, в гості до якого часто, за будь-якої нагоди, приїжджають відомі й талановиті люди з усієї нашої держави: видатний письменник, Герой України Юрій Мушкетик, знаменитий науковець, Шевченківський лауреат, академік Микола Жулинський, знані громадські діячі Віталій Шевченко (до речі, тато Андрія Шевченка – Посла України в Канаді), Микола Вощевський, Поети Божою милістю, лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка – Леонід Горлач та Дмитро Іванов… Якщо всіх перераховувати, то доби не вистачить!

Нещодавно буквально пів Ічні святкувало чудовий ювілей – 45-ліття від заснування у місті студій документального кіно «Сівач» та «Заспів», котрі з’явилися завдяки Станіславові Маринчику. Колеги-письменники, хлібороби, педагоги, бібліотекарі, робітники, молодь, представники влади, друзі-митці з місцевого об’єднання «Криниця» (яке також очолює Станіслав Гаврилович) шанувальники творчості видатного земляка від душі, проникливо дякували Майстрові за його невтомне подвижництво і дружно зичили усіх гараздів.

А творча група обласного телебачення завітала до Ічні, щоб урочисто вручити Станіславові Маринчику почесний диплом лауреата міжнародного фестивалю екранних мистецтв «Дніпро-сінема» – за відданість вітчизняному кінематографу. Адже на цьому дуже престижному кінофорумі з неабияким успіхом демонструвалися й вишукані кінострічки Станіслава Маринчика. Все своє життя обдарований митець цікаво розповідає про справжню, достойну еліту України – народного майстра Антона Штепу, письменника Анатолія Дрофаня, багатьох працелюбних та благородних земляків-ічнянців. Саме про таких мудрих і совісних людей кажуть: сіль землі. 

По-різному приходять до людини мрії. Більшість із них, немов марево, тане у буденних клопотах. Лишаються тільки заповітні. Часом накочують хвилю асоціацій, кличуть до дії, інтригуючи, нуртують душу, стають сенсом життя.

… Малий Стас понад усе любив дивитися кіно. Далекі світи, життя небачених раніше народів, мужні захисники Вітчизни, казкові персонажі поставали на екрані багатогранно й незвично. Тоді здавалося: за тридев’ять земель будуть фільм показувати – почимчикує! Не на цукерки збирав гроші хлопець – дива екранні були об’єктом найпильнішої його уваги.

Збігли роки, й одного разу Ічнянську середню школу № 1 преміювали кінопроекційною установкою «Україна». І дотепер однокласники Станіслава Маринчика пам’ятають, як на запитання про те, хто ж буде кіномеханіком, школярі дружно назвали прізвище Стаса.

Після закінчення школи він не вагався. Подався вчитися до Харкова на кіномеханіка, а невдовзі вже сам демонстрував стрічки в кінотеатрі. Працював і вчився. Заочно опанував улюблену справу в педінституті. Однак вчителем не став. Мріяв про особисто зроблений фільм, хотів бути ближче до кіно.

Славнозвісна ічнянська земля. Звідси пішла у світ широка когорта талановитих синів і дочок. Далеко за межами Чернігівщини відомі Степан Васильченко, Василь Чумак, автор пам’ятників (Мініну і Пожарському – у Москві, Ломоносову – в Архангельську, Рішельє – в Одесі) Іван Мартос… Неподалік Ічні провів останні роки чудовий майстер пензля Микола Ге, привільно розкинулася в районі знаменита Качанівка. У Тарновських тут гостювали Тарас Шевченко, Михайло Глінка, Марко Вовчок, Євген Гребінка, працювали над етюдами Ілля Рєпін, брати Маковські… І нині живуть і трудяться в цьому куточку Придесення нащадки наших славних земляків, примножують велич краю.

Дуже хотілося Станіславу Маринчику зафіксувати, сплести славетні образи, традиції минулого з ділами нинішніми у кінотворі. Зробити це так, як бачилося, передавши оту незрівнянну гордість за рідний край, коріння якого живлять почуття причетності до всього, що відбувається, чим живе наша Вітчизна. Спочатку з’явилася самодіяльна кіностудія, потім – апаратура, якою мали знімати оте диво, яке об’єднало однодумців. Душею кіностудії став Станіслав Маринчик.

Першим героєм кіноаматора був гончар з батька-прадіда Микола Якович Піщенко. «Творець незвичайного», – так назвав стрічку Маринчик. Оповів у ній не тільки про те, що талановитий продовжувач древнього ремесла примушує глину, обпалену вогнем, дзвеніти, співати, хвилювати серця й душі, а й ознайомив з незвичайною людською біографією. Ветеран трьох воєн тричі втікав із фашистського полону, пройшов із боями всю Європу й завершив війну на Далекому Сході. Все переміг герой-солдат, щоб своїми гордовитими оленями, завзятими вершниками, баранцями зачаровувати любителів прекрасного у нашій країні і далеко за її межами.

Потомственний хлібороб Антон Гнатович Штепа з юних літ орав землю, засівав пшеницею, косив, лагодив реманент, а в часи дозвілля вирізав із дерева ложки, кухлі, сопілки, скрипку, фігурки коней… І тільки в зрілому віці він наважився вирізати давно жаданий бюст Тараса Шевченка. А свою першу багатофігурну композицію створив аж у 63 роки! Нині витвори Штепи – «Лірник, «Наймичка», «Тарас Бульба», «Ішов козак до Києва» добре знані. Про це й розповів Станіслав Маринчик у своїй другій кінострічці «Чародій».

Кінокамера Маринчика спостерігала за майстром з моменту, коли той вибирав колоду, і до останнього різця, до появи завершеної скульптури. А розповідаючи про дивотвори гончара, різьбяра чи вчителя малювання – Василя Пилиповича Швидченка, самодіяльного скульптора – героя фільму «Повторись в учнях», тижнями, місяцями спостерігаючи за вправними, працьовитими руками, Станіслав Гаврилович сам зріднився з народними умільцями.

У полі, на фермах, на току натхненно увічнював Станіслав Маринчик працю наших сільських трударів. Так народилися його документальні фільми «Глибоке коріння», «Поріднила доля з полем», «Авторитет майстрині», «І знайшла «Слава»… Душевно красиві в його кінострічках педагоги: «Сівач вічного, доброго», «Шляхами батьків», «З чого починається Батьківщина»…

Митець створив десятки чудових кінофільмів, за які отримав незліченну кількість почесних нагород на престижних кінофестивалях. Він фіксував героїчний літопис краю: хвилююче, виразно та шляхетно! Тепер Станіслав Гаврилович – член водночас трьох національних спілок: кінематографістів, письменників і журналістів. Він – автор багатьох книжок, чудовий прозаїк, блискучий краєзнавець, проникливий автор українських пісень, популярних у рідному краї. Лауреат премій імені Михайла Коцюбинського, Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша…

На цьому зворушливому та яскравому святі Станіслав Маринчик щиро, від душі подякував усім добрим людям, котрі зустрілися на його життєвому шляху, зокрема справжньому патріоту України, відомому меценату, депутату Чернігівської обласної ради, голові правління Ічнянського заводу сухого молока та масла Вікторові Павловичу Кияновському.

Ось які прекрасні, звитяжні люди живуть у нашому Придесенні. Це – гордість Чернігівщини!

Сергій ДЗЮБА, Юрій НЕЧИПОРЕНКО
Фото Миколи СМІЛИКА