Жінка-УКРАЇНКА

Ми продовжуємо творчі зустрічі з читачами в містах і районах області. Такі імпрези відбулися в Чернігові, Ічні та Парафіївці, Бахмачі, Прилуках, Городні... Днями побували на батьківщині всесвітньо відомого кінорежисера та письменника Олександра Довженка. Поспілкувалися з жителями, взяли нові цікаві матеріали для газети, а також виступили перед своїми читачами.

У музеї Олександра Довженка зібралося немало людей – бібліотекарі, освітяни, краєзнавці, члени літературного об’єднання «Убідь», наші колеги – місцеві журналісти, співробітники музею, молодь, а також люди похилого віку – багаторічні друзі «Деснянської правди».

Разом зі мною на зустріч завітали талановиті журналісти Вікторія Гаврик та Валентина Науменко. Імпреза тривала понад дві години – було стільки небайдужих запитань! Ще раз переконалися: в Сосниці «Деснянську правду» люблять і шанують. Пообіцяли передплачувати й надалі.

Також я виступив і як письменник – розповів про літературну сторінку «Деснянські зорі», що на початку кожного місяця з’являється в нашій газеті, про свої поїздки на міжнародні фестивалі поезії до Німеччини та Болгарії. На прохання жителів, прочитав дещицю власних віршів та уривки з веселого роману-серіалу для дітей «Потягуськи». Подарував свої книжки та збірки казок і оповідань «Закон радості» й «Гуртожиток у лісі» нашої обдарованої землячки Людмили Шутько, яка зараз мешкає в Італії, однак не забуває про рідне Придесення.

А потім ми оглянули батьківську хату, де пройшло дитинство видатного кінорежисера, та унікальні експозиції. Любов Миколаївна Наконечна працює в музеї Олександра Довженка вже тридцять років! Прийшла сюди на роботу зі школи, де трудилася педагогом, закінчивши Ніжинський педінститут імені М. Гоголя. Нині вона – директор музею знаменитого митця, працює на цій посаді 12 років.

Колись же сюди, в невеличке містечко, приїжджали по 6-8 екскурсійних автобусів щодня – з усіх куточків світу! Нині, звісно, інші часи, однак музей живе, працює, приймає відвідувачів – 22 тисячі людей щороку... Немало їх приїжджають, до речі, з сусідньої Сумщини. Люди різного віку, професій та уподобань. Мандрують Чернігівщиною, от і приходять вклонитися генієві. Натомість освітні заклади чомусь зараз не надто активні – протягом року тут побували учні тільки з семи шкіл. І це при тому, що твори нашого славетного земляка вивчаються в шкільній програмі...

Зате учні з місцевої школи – постійні учасники всіх імпрез! Щотижня відбуваються тут заняття літературної студії «Дивослово», котрі проводить Олександра Петрівна Бушай – чудовий краєзнавець, педагог, літератор, колишня працівниця музею. Значний резонанс викликають і музейні уроки, кіновечори, ретроспективні покази фільмів Олександра Довженка, зустрічі з цікавими людьми.

Але, звісно, є й проблеми, головна з яких – надто мала територія музею. Меморіальну частину (батьківську хату) відкрили в 1960-му, а музей загалом – у 1964-му, коштом колгоспу. Звели фінський будиночок, добре, хоч є зал на 45 місць.

Тричі готувалася проектно-кошторисна документація для розбудови закладу, а віз, як то кажуть, і нині там... Столітній ювілей з дня народження всесвітньо відомого кінорежисера, за рішенням ЮНЕСКО, гарно відзначали в усьому світі. Однак в Україні, на малій батьківщині Довженка, в Сосниці, вшанувати класика в більшому, ошатному приміщенні не вдалося. А на 120-ліття змогли перекрити лише хату і клуню. Коштів знову не вистачило...

А тепер взагалі часи настали скрутні, «угорі» кажуть, що музеї повинні заробляти гроші, стати центрами відпочинку, дозвілля... Звичайно, в музеї Олександра Довженка досить часто організовують масові заходи. Наприклад, до Великодня – розписують писанки під керівництвом народного майстра Анатолія Петровича Семенцева. Але треба ж десь сісти, щоб розтопити віск! Багато років не перероблялися системи опалення й освітлення... Та й туалет має бути в приміщенні – зручний, теплий, сучасний, а не стара вбиральня на подвір’ї.

Співробітники музею зібрали багато матеріалів, присвячених життю і творчості Олександра Довженка, але їх же потрібно видати ошатною книгою! Ось тільки меценати поки що не знаходяться. Хоч, скажімо, в Луцьку щороку видають твори своєї землячки – Лесі Українки, дослідження про неї, усіляко пропагують її. А скільки таких книжок про своїх видатних земляків видають у Львові! То чим ми гірші?.. Хіба не заслуговує на друк друге (оновлене та ґрунтовне) дослідження краєзнавця Віталія Пригоровського «Землі і людства полум’яний син»?!

Власне, за нас цього ніхто й не зробить. От оприлюднило видавництво «Фоліо» в 2013-му щоденники Довженка, але краще б вони цього не робили. Грубезна книжка буквально розсипається в руках – не встигнеш розгорнути, а вже випадають сторінки, не тримаються купи...

«Як колись гриміла на увесь світ кіностудія імені Олександра Довженка! А нині майже всі павільйони здані в оренду підприємцям... Звісно, і кав’ярні потрібні. Але де ж наше, рідне, українське кіно, яке гідно продовжує справу видатного кінорежисера?! Я ж була на кіностудії, і не раз, там також є музей Довженка, – розповідає Любов Наконечна. – Величезні фонди, але все гине, занепадає, приміщення не опалюється. Рік-два і, може, нічого не лишиться».

Втім, ми завершуємо свій візит все-таки оптимістично – із задоволенням смакуємо яблуками з довженківського саду. Бо життя Олександра Довженка без його саду – просто немислиме. «Ми соку більше ста літрів приготували – і яблучного, і вишневого, – посміхається Любов Миколаївна. – Пригощаємо людей. Пийте на здоров’я».

Сергій ДЗЮБА