Жінка-УКРАЇНКА

Батьки Ольги Рутковської — Євгенія Войнаровська та Василь Кононенко (Київ, 1935)

Мій батько – з Слов’янська, а мати – з Волині
Чи бачать з небес, що в нас діється нині?
Що гинуть в Донбасі поліські герої
За вугільні шахти, за тих, хто в забої?

– Навіщо туди вони йшли воювати?
– Щоб землю свою ворогам не віддати!
Щоб спокій і мир був на всій Україні,
Щоб пісня звучала у кожній родині!

– Коли ж бій скінчиться, скажіть ви мені?
Коли вже настане той мир на землі?
… Мовчать терикони і шахти закриті,
Вугілля немає, народ, як прибитий.

Тут поміч дають невідомо кому,
А поруч – жирують, живуть, як в раю…
І все це Донбас – український, багатий,
Де плачуть старенькі в зруйнованих хатах,

Де діти з собаками ділять шмат хліба.
Від градів й снарядів не лишиться й сліду…
Там люди голодні, одурені, злі.
Коли ж мир настане? Хтось скаже, чи ні?

Зруйновні школи, лікарні і клуби,
Народ без роботи, тиняється всюди.
Немає де жити, немає що їсти:
Панують в Донецьку се - па - ра - ти - сти!

Такі в нас діла, дорогенькі батьки.
Про радість писала б я вам залюбки,
Та горе у нас – Україна в огні.
Стріляють невпинно і вдень, і вночі.
 
Народ на брехню московитів повівся,
А дух шахтарів й козаків десь подівся…
І сумно у селах, порожньо в оселях,
І люди навколо якісь невеселі.

… В Слов’янську спокійно, рідня вся жива,
Вона пам’ятає пророчі слова,
Що в єдності сила, в любові до Бога,
Який всіх рятує на трудних дорогах.

Ми віримо: скоро скінчиться війна
І буде знов мир, і настане весна.
Повернуться люди на рідні пороги,
Відійдуть в минуле і страх, і тривоги.

Ольга Рутковська