Жінка-УКРАЇНКА

Щодо цікавих історій із життя - їх було безліч! Розповім одну з них, трагікомічну, коли емоції палахкотіли в діапазоні від розпачу і трагічної безнадійності до неймовірної радості та захвату.

Мені було років 14-15, на запрошення маминої приятельки ми поїхали у Польщу. Гостинна тітонька Гражина жила у Лодзі і на початку нашого перебування всюди нас супроводжувала, а потім ми вже самі могли подорожувати. Щодня їздили то в Краків, то у Варшаву.

Напередодні нашого від"їзду додому ми провели цілий день у столиці. Музеї, костьоли, вулиці - востаннє, неначе прозапас, збирали враження і…, не обмежуючи, витрачали гроші, які досі передбачливо економили. Втомлені, щасливі, звично стрибнули в останній потяг на Лодзь (це мала бути кінцева зупинка), і одразу провалились у яскраві сновидіння. Годин через дві прокидаємось, а поїзд мчить у повній темноті, всі пасажири сплять. O Боже, ми вже їдемо дві години, а до Лодзі ж лише хвилин сорок! Ледве дочекалися найближчої зупинки. "А чи скоро Лодзь?" - питаємо у пасажирів, що увійшли у вагон. "Та ви вже давно її проїхали! Їдьте до кінцевої, а зранку сядете на поїзд на Варшаву, бо на цих маленьких станціях він навіть не зупиняється".

Та ми не послухали цієї поради. Вийшли на найближчій станції. Темно, ніде не світиться, жодної людини навколо! Мені страшно, та я цього не показую, аби менше хвилювалася мама. А вона про своє: "Ми б і на вокзалі могли переночувати, та вдома Гражина і Стефан будуть турбуватися, незручно, соромно!" 

Тиняємось по платформі, аж чуємо чоловічі голоси. Наблизились двоє. Розповіли їм про своє горе.

— Було б вам їхати до останньої зупинки. О шостій ранку звідти вирушить перший поїзд. А з цієї станції ви зможете виїхати лише об одинадцятій.

Тепер під загрозою ще й наш виїзд до Києва!

— Зараз тут проїде локомотив у депо до найближчої станції в бік Лодзі, але це не вирішить вашої проблеми, бо і від неї поїзд не поїде раніше одинадцятої з хвилинами. 
Дарма! Хоча б трошки ближче!

Підходить локомотив. Хлопці пояснили машиністу ситуацію, та він заперечливо похитав головою: не дозволяється стороннім людям їздити в локомотиві. Та, трохи повагавшись, махнув рукою: давайте! 

Ми видряпалися по високих сходах до нього і рушили. До найближчої станції - хвилин двадцять. За цей час ми розповіли про наші тривоги й турботи. А він раптом і каже: " Добре, ризикну, повезу вас до Лодзі!" 

І повіз, навіть не зупинившись на наступній станції! Нашому здивуванню, нашій радості, нашій вдячності не було меж! Вибачаючись, запропонували свої копійки, що лишилися після наших марнотратних покупок, та він з посмішкою відмовився: "Це мій подарунок вам на згадку про Польщу!"

Ми розлучились, розцілувавшись, як найближчі родичі.

Була друга година ночі. Коло будинку метушилися наші стривожені і розлючені хазяї. Вони не могли повірити у правдивість почутої історії: такого не може бути!

І дійсно, це було одне з чудес, яке мені пощастило пережити!