Жінка-УКРАЇНКА

Видатний український письменник, Шевченківський лауреат, засновник та очільник популярного видавництва «Ярославів Вал», виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький – завжди жаданий гість на Придесенні. Адже надзвичайно цікавий автор та оповідач – слухати його розповіді можна годинами… Я прочитав усі його книжки. Цього року Михайлові Федотовичу виповниться сімдесят, але його енергії та інтелекту можна лише позаздрити! Тому зал у Чернігівському музеї М. Коцюбинського був переповнений. Однак ніхто не пішов до самого завершення дивовижної зустрічі – слухали, буквально затамувавши подих.

Письменник презентував свою нову ошатну книжку (понад 600 сторінок) з промовистою назвою «Наближення до суті». В ній ідеться про 35 доль… Чому саме 35? Можливо, тому, що це – вік помежів’я людської молодості й зрілості?.. Взагалі, це спроба неакадемічного погляду на письменників – від легендарного маркіза Астольфа де Кюстіна – до геніального українського Поета Василя Голобородька. А ще – спроба відповісти на вічне запитання: письменник – це «приборкувач часу», який може спинити мить, чи тільки «художник-копіїст», що відтворює зримий контекст епохи, констатуючи її проминальність.
– Михайле Федотовичу, як на мене, феномен вашої популярності, як критика та есеїста, – в прагненні пояснити текст того чи іншого автора його життям, пригодами, поведінкою…

– Сергію, про свою книжку завжди важко говорити. Звісно, я працював у прозі, дитячій літературі, але увесь час займався критикою – томів 10-12 назбиралося… От і вирішив видати таку книгу. Мій приятель Юрій Щербак відзначав мою увагу до біографічних моментів. Світлої пам’яті прозаїк Євген Гуцало, котрий свого часу мешкав і працював у Чернігові, наприклад, часто починав ранок із вина «Каберне». Не тому, що він був якимсь алкоголіком – Євген, як сам зізнавався, «боявся чистого аркуша паперу». Тому й міг о 10-й годині відкоркувати вино, розслабитися. Почувався по-справжньому вільним, розкутим. Це – спосіб життя, який, безперечно, позначався й на його текстах. Тому в творчості Євгена Гуцала є елементи інфантилізму, немає жорсткості Щербака. Наче пташка сидить собі на дроті й цвірінькає, співає неповторну пісню…

– Натомість Юрій Щербак – інтелектуал, який «ненавидить» ліричну прозу!

– Щербак – раціоналіст, і «росяні луги» та «запах молока» викликають у нього саме таку реакцію… До речі, ми скоро видамо його новий роман, і це буде «бомба»! Звісно, не переказуватиму зміст, але там ідеться про ядерні боєголовки, які українські патріоти раптом знаходять у нашій державі після сумновідомого «роззброєння». Як ними скористатися, щоб усе ж захистити Україну від агресії Путіна?..

– Цікаво! А ще що порадите прочитати?

– Свого часу я кілька місяців мешкав в Естонії, написав книжку… Мою увагу привернув великий естонський письменник – Яан Кросс, автор роману «Імператорський божеволець» (українською мовою переклав Завгородній). Автора тричі висували на Нобелівську премію, проте її отримав емігрант Бродський, надто вже ця відзнака заполітизована… Про що роман? Герой, шведський дворянин, який мешкає в Росії, та його приятель, великий князь, поклялися один одному, що завжди щиро говоритимуть правду, як Герцен та Огарьов. Згодом князь став імператором, і його друг… відверто написав про страшенну корупцію в державі (власне, те, що досі коїться в Україні). Звісно, імператор збентежився, та ще й «радники» нашептали, що той правдоборець – жахливіший навіть за Разіна та Пугачова. Що робити? Стратити? Заслати до Сибіру, як Чаадаєва? Але ж друг все-таки… І колишнього приятеля було оголошено божевільним! Роман написано від імені психіатра, який спочатку не підозрював, що його пацієнт – цілком здорова людина.

– У своїй новій книжці ви розповідаєте і про Шевченківського лауреата, головного редактора обласної газети «Гарт», чернігівця Дмитра Іванова…

Це – реальний випадок, Дмитро Йосипович може підтвердити. Свого часу в клубі Ради міністрів відбувався пленум… Чи, може, то були партійні збори… На трибуну вийшов Павло Загребельний, котрий мав виголосити доповідь. Але Павло Архипович роззирнувся навкруги – люди приїхали з усієї України, чимало друзів, що давно не бачилися. Сидять, спілкуються між собою, а нудних промовців не слухають. І раптом Загребельний оголошує, що свою доповідь він читати передумав!.. Натомість прочитає… вірш, який нещодавно отримав по пошті від невідомого поета – Дмитра Іванова. Бо вірш класику дійсно сподобався, припав до душі. Зал заінтриговано стих, і Павло Архипович продекламував поезію Іванова… Пролунали оплески. Й невдовзі незнаний поет став відомим, у нього одразу ж знайшлися «хрещені батьки», котрі підтримали талант. Вийшла публікація у журналі «Вітчизна» (це було навіть престижніше, ніж видати власну книжку, хоч і збірка також з’явилася). Ось що значить випадок у житті людини!

Додам, що серед героїв нової книжки М. Слабошпицького – В’ячеслав Липинський, Микола Лукаш, Міхал Чайковський, Дмитро Павличко, Василь Голобородько, Василь Слапчук, Борис Нечерда, Володимир Некляєв, Роман Іваничук, Григорій Гусейнов, Павло Вольвач, Іван Корсак, Павло Гірник, Любов Голота, Роман Федорів, Павло Мовчан, Володимир Базилевський та інші відомі особистості.

Михайла Федотовича привітали з ще одним творчим тріумфом директор Чернігівського літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського Ігор Коцюбинський, педагог Антоніна Коцюбинська, письменник Дмитро Іванов, директор Чернігівського обласного художнього музею імені Г. П. Галагана Ірина Ральченко…

А завершити свій відгук хочу цитатою з Астольфа де Кюстіна, одного з персонажів захоплюючої книжки: «Якщо викладені мною факти неправдиві, нехай їх одкидають; якщо зроблені мною висновки помилкові, нехай їх заперечують: немає нічого простішого; але, якщо правда переважає в моєму творі, то дозвольте мені вважати, що я досяг своєї мети, яка полягає в тому, щоб… розбудити здорові уми…».

Сергій ДЗЮБА