Жінка-УКРАЇНКА

Ганна Онищенко – відома українському суспільству, як високопосадовець, - Міністр Кабінету Міністрів України. Здавалося би, що може бути спільного в фахового політика з літературою… Але історія української політики може пишатися письменниками, які формували себе в політичному часопросторі. Згадаймо Грушевського, Винниченка, Ольжича…аж до часів Незалежної України…Драч, Павличко, Мовчан, Яворівський, Марія Матіос…. Нещодавно у видавництві «Самміт – книга», Ганна Онищенко видала «Новорічні пригоди Морозенка». У Київському будинку книги відбулася презентація, на якій Ганна Володимирівна відкрилася світові, як цікавий письменник і оповідач.

Казка про Морозенка – не перше творіння Ганни Онищенко. У 2012 році вийшла в світ перша книжка автора про Маленького Мука в авторському віршованому аранжуванні, яка незабаром буде перевидана ще раз. У передчутті цієї події, ми вирішили поспілкуватися з письменницею про творчість, як предмет самовираження.

Л.М: Пані Ганно, поет Віктор Неборак у одній із своїх книг пише, що «зцілення завдяки писанню – річ таємнича. Фактом є те, що написавши те, що в тобі товчеться, відчуваєш полегшення». Чи, на Вашу думку, письмо є засобом для внутрішнього вивільнення себе із себе?

Г.О: Цікава думка про те, що відчуваєш полегшення, коли напишеш «те, що в тобі товчеться», але особисто в мене все відбувається дещо інакше. У моєму випадку ідея твору і її реалізація виникають практично в той момент, коли я сідаю писати. Так само, до речі, відбувалося і з науковими роботами. Всупереч всім канонам написання наукових робіт, на старті я ніколи до кінця не була впевнена до якого висновку прийду в результаті. І перш ніж дійти до нього, у процесі роботи в мене завжди було декілька проміжних результатів. Це пов’язано і з вивченням літератури, аналізом інформації з кожної конкретної теми. Тому я до цього часу не розумію, як можна мати остаточний висновок, якщо не пройти ввесь попередній шлях.

Якщо говорити про створення художніх творів – так, звичайно, якась загальна концепція в мене в голові є, і якщо викласти її на папері – це буде максимум півсторінки, такі скажімо, широкі мазки, які відображають основну сюжетну лінію твору. Наступне – це вже поступове нанизування слова на слово, римування «рядок до рядка».

Більше того, особливо це стосувалося казки про Морозенка, коли я описувала особливості святкування Нового Року у різних країнах, я завчасно вивчала ці традиції у кожній країні, описаній в книзі. Закінчувала дослідження однієї країни, писала про неї розділ, потім вивчала як це відбувається у іншій, – і тільки тоді починала писати наступний. Етап за етапом. Тому я не можу сказати, що мій «рецепт» написання казки такий: зароджується ідея, вона визріває, і я сідаю за один, два, три дні викладаю її на папір. Ні, навпаки, це абсолютно усвідомлена робота. Натхнення, безсумнівно, присутнє, адже процеси «іноді пишеться, іноді ні» бувають чи не у кожного автора. Але мій спосіб написання творів – це свідома кропітка робота, яка вимагає бажання, сил і часу.

Л.М: Ви за фахом – юрист. Юриспруденція – наука, яка спонукає до логічних операцій. А творчість, у своїй філософській основі – переважно – метафорична, образна. Як вдається Вам поєднувати непоєднуване?

Г.О: Насправді, юриспруденція – дуже цікава наука. З одного боку, вона належить до гуманітарних, але з іншого – за логікою викладу, за тими імперативами, які лежать в її основі, іноді мені здається, що її можна віднести і до точних наук. Це питання філософське.

Якщо співвідносити творчість і юриспруденцію – ці поняття зовсім не суперечать одне одному, а – доповнюють. Навпаки, на мою думку, людина, яка гарно писала свого часу шкільні твори, може бути хорошим юристом і процесуалістом, писати достойні позовні заяви. Бо позов, свого роду, теж результат творчості людини – одну й ту ж обставину чи подію можна викласти абсолютно по-різному, навіть посилаючись на одні й ті ж норми права. Більше того, іноді як раз те, наскільки якісно викладена позовна заява, може вплинути на майбутній результат у справі. Дуже часто буває, що великий за обсягом процесуальний документ, сторінок на 10, свідчить не про талант людини, що готувала (хоча, звичайно, є непрості справи), а як правило, про те, що ця людина не може викладати стисло, логічно і «без води» свою думку. За аналогією можна говорити і про творчість. Є автори, які можуть повністю розкрити тему в короткому оповіданні на півтори сторінки, а є люди, які пишуть десятки томів, – і це не означає, що твір буде кращим.

Крім того, юриспруденція, в деяких моментах, дуже близька до філософії. Особливо у тому, що стосується теоретичних, світоглядних питань. Я б навіть сказала, що ці два поняття не можна роз’єднувати.

А ще можу з впевненістю сказати, що моя професія дала мені додаткові плюси для творчості, наприклад, щодо логічності викладення своєї думки.

Л.М: Література для дітей і дитяча література – жанр, який, чи не найскладніший в системі творчих координат. Як Ви прийшли до казкового світу? Що в ньому Вас приваблює?

Г.О: Я ніколи не підходила до вибору написання дитячої літератури з точки зору її складності, як жанру. У мене просто було бажання написати щось для дітей. Вирішила створити саме віршовану казку – цей порив був абсолютно стихійним і не логічним. Чесно, я навіть не можу пояснити причину його виникнення – це було на якомусь інтуїтивному рівні. Я подивилась на свою книжкову полицю, побачила низку книжок з дитячими творами, переглянувши деякі з них. Моя увага зупинилась на казках Гауфа, які я в дитинстві дуже любила. Перечитавши їх вперше вже в дорослому віці, вирішила зупинитися на сюжеті про Маленького Мука. Крім того, ця казка в різні часи і в різних країнах залишалася актуальною.

Напевно, була ще одна причина – у нас не так багато української дитячої літератури. Більшість із тих дитячих книжок, які представлені на ринку або не українські, або – відомі, тобто які вже стали класикою жанру (наприклад, твори Всеволода Нестайка, на яких виросло не одне покоління українських дітей).

Можливо до дорослої літератури я теж колись прийду, і, скоріш за все, це буде так само неочікувано, але поки що мені подобається писати саме дитячу літературу. А ще, формат казки передбачає більш мобільний підхід до вибору пояснень тих чи інших процесів у творі. Казка є казка – щось може бути загадковим, фантастичним, не таким, як в звичайному житті. Коли ми говоримо про дорослу літературу – такі похибки рідко допускаються. Якщо, звісно, не йдеться про магічний реалізм Маркеса.

Л.М: Чому Ви для своїх книг обрали манеру віршованої казки?

Г.О: Вірші майже ніколи не писала, особливо в період 13-14 років, коли діти намагаються писати вірші на тему нерозділеного кохання. Я навпаки дещо скептично ставилася до такої «творчості». Не пробувала писати вірші на патріотичні теми, як то «Україна – калина – дівчина – хатина», не хотіла писати про природу. Але внутрішнє бажання спробувати писати поезію в мене було. Спонтанна ідея написати казку плюс бажання писати щось віршоване, і, як результат, – дві дитячі віршовані казки. Тим паче, що сьогодні на ринку дитячої літератури з якісними віршованими творами не дуже склалося і бажання зайняти свою нішу у цій сфері теж стало однією з причин появи Маленького Мука і Морозенка.

Л.М: Розкажіть про свої книги, адже, щоб не писала критика, яким би не був піар, – найцікавіше про книги почути від самого автора.

Якщо говорити про Морозенка (прим. автора – «Новорічні пригоди Морозенка»), то ідея його написання виникла так само спонтанно, і, до речі, практично відразу після видання Маленького Мука (прим. автора – «Пригоди Маленького Мука»). Ідея книги полягає в наступному: в Україні немає власного Діда Мороза. Я вирішила, що він повинен з`явитися – наш рідний, український. Не Святий Миколай, якого також люблять більшість українських дітей, але який не асоціюється саме зі святом Нового Року. Не Дід Мороз, який є хорошим маркетинговим ходом Радянського Союзу, хоч знову ж таки, я нічого поганого проти Діда Мороза не маю. Тому, працюючи над Морозенком, я абсолютно свідомо вибрала типаж молодого хлопця, не зовсім досвідченого, але який готовий експериментувати, відкривати щось нове. Він помиляється, іноді боїться, чогось не знає, але це нормально. Такий сюжет абсолютно співвідноситься із духом України, як країни яка перебуває на етапі становлення. Зрештою, етапи дорослішання і визнання Морозенка, так само співвідносяться із етапами дорослішання України, як самобутньої держави.

Крім того, робота над моєю другою книгою тривала набагато довше – за цей період часу я змінила три посади від заступника міністра юстиції, голови служби до міністра, тому логічно у мене не було особливо часу на роботу над книжками. Процес написання Морозенка розтягнувся майже на 2 роки, хоча час, протягом якого я фізично сиділа і писала його, зайняв близько місяця.

Не знаю, як буде складатися доля із написанням дитячих книжок в майбутньому, але задум принаймні на третю книгу в мене вже є.

Л.М:На якого читача орієнтовані герої Ваших казок?

Г.О: В принципі, основна аудиторія – це діти віком від 5 до 10 років. Але точно сказати не можна, адже усі діти різні. Проте, я вважаю, діти повинні читати максимально багато книжок. Їм може щось не подобатися, але чим більше вони спочатку сприймають на слух, читають, -

 тим більше вони розвиваються, багатшим стає їх внутрішній світ, вони знаходять власні вподобання у сюжетах… Зрештою, розвивається фантазія, що є важливим для дітей.

Л.М: Де черпаєте натхнення для творчості. Чи може написання книжок стати Вашою професією?:

Г.О: Чесно кажучи, третю книжку почала писати після того, як нас (Г.О – чинний Уряд) не відправили у відставку 16 лютого, щоб хоч якось вийти з того суцільного негативу, який оточував нас у дружньому політикумі. Стосовно попередніх двох, як я вже казала, все складалося доволі хаотично.

А взагалі, мені подобається юриспруденція, мені подобається те, що я роблю зараз, процес управління людьми і державними процесами, але коли в мене є вільний час і натхнення, то я із радістю займаюся творчістю. Загалом, вважаю, що не може бути одне хобі чи одна робота на все життя. Є професія, яка подобається – в ній треба розвиватися. Є творчість, наприклад, як одне з хобі, яке вимагає вихлюпу, поки є бажання. Є заняття спортом, є елементарно зустрічі з друзями. Тому говорити про написання віршованих казок, як про єдине захоплення, яким би я постійно хотіла займатися, не правильно. Всьому свій час і місце в житті.

Л.М: Література для дітей формує майбутнє суспільство. Очевидно, Ви відчуваєте велику відповідальність звернувшись до традиційного жанру, який постійно оновлюєте своїм креативним підходом до дитячої книжки.

Зичу Вам щасливих і вдячних читачів!

 Спілкувалася Леся Мудрак