Жінка-УКРАЇНКА

***  

  Петрові Ковальчуку присвячую

Усміх через скельця окулярів…
Мова, ніби трохи іронічна.
Друже Петре, де Ви? Де Ви зараз?
На якій планеті чи орбіті?

Ще донині нам щодень здається:
Варто лиш набрати хатній номер –
І розмова знову розіллється,
Ми почуємо Ваш незабутній голос.

Чи зустрінем Ваше щире слово
На газетних шпальтах, в мудрих книгах,
Й знову зазвучить знайома мова
І додасть комусь наснаги й сили.

Друже Петре, де Ви? Де Ви зараз?
На якій планеті чи орбіті?
Ваші книги й Ваше щире слово
Завжди житимуть на цьому білім світі.

Виповнилося 85 років від дня народження друга і наставника, колишнього редактора заліщицького  “Колоса”  і кореспондента газети “Вільне життя”,   члена Спілки письменників та Спілки журналістів України Петра Івановича Ковальчука (27.03.1931-25.02.1995).

Упродовж багатьох років після закінчення філологічного факультету Чернівецького державного університету трудився Петро Іванович на царині журналістики. З-під пера великого життєлюба, шанувальника слова про долю трудівничу, про історію рідного краю вийшли сотні кореспонденцій, нарисів. Його знали й шанували в селах Заліщицького та Борщівського районів, де він бував неодноразово.

За роки роботи Петро Іванович зробив чимало для творчої молоді. Як цікаво було виступати разом з ним та іншими членами літературно-мистецького клубу “Дністер”, який зорганізувався при редакції районної газети, на сценах сільських клубів та заліщицьких залів!

Мало хто знає про драматургічний дар старійшини заліщицьких журналістів. У 1984 році на сцені районного палацу культури “Дружба” самодіяльний народний театр поставив п”єсу Петра Ковальчука “Ніч перед визволенням”. У ній відтворені події, що передували форсуванню річки Дністер у березні 1944 року. Тоді ця вистава стала значною подією культурного життя не лише району, а й області. З-під його пера вийшла також п”єса “Роман Горицвіт”.

Зустрічі на журналістських дорогах принесли чималий життєвий досвід. Цей досвід , а також глибоке знання історії, відіграли важливу роль при написанні романів про історію нашого краю – “Листи до живих” , “Ростиславичі”, “Отрок князя Василька”. неясне

У першому з них розповідається про події у Західній Україні 20-30 років минулого століття. Центральне місце у творі займає розповідь про партизанську групу, відому під назвою “Червона дванадцятка”. З висоти сьогодення знаємо, що не була вона  “червоною”, як подавали її колись історики радянської доби. Це були українські січові стрільці – борці за волю і незалежність України. Розуміючи це, Петро Іванович ще в 1990 році залишив авторові цих рядків такий автограф: “ Якби я писав цю книгу нині, то вона б виглядала  дещо іншою. Але нічого не змінив би із польської сторони, бо такого геноциду, як ми мали від поляків, трудно собі навіть уявити”.

Романи “Ростиславичі” та “Отрок князя Василька” стали своєрідною лебединою піснею автора. У них змальовані події ХІ століття, коли наші пращури об”єднувалися проти зовнішнього ворога, але й водночас ішов війною брат проти брата, син проти батька, щоб ціною чиєїсь крові, а то й життя розширити свої володіння. Романи мають велике пізнавальне значення для сучасників. Адже, після їхнього прочитання, навіть школяреві стане зрозумілою різниця між поняттями “Русь” та “Росія”, чого ще й досі не можуть чи не хочуть зрозуміти керівники сусідньої держави, президент якої на відкритті пам”ятника в Ярославлі великому державотворцю Русі Ярославу Мудрому назвав київського князя російським і таким, котрий “боровся за розширення російських земель”.

Події роману відбуваються і на території сучасної нашої області, зокрема у Теребовлі та Микулині. І, звичайно, річка Дністер, чудові картини місцевості поблизу історичного Василева, вносять до твору елементи місцевого колориту. На цьому тлі діють герої твору – гостинні, щирі люди в добрі, й відважні та нещадні в пору лихоліття. Як тут не звернутися до подій сьогодення на Сході України і не знайти своєрідний перегук з тією історичною епохою?

Після виходу у світ роману “Ростиславичі”(а це була вже друга книга П.І.Ковальчука), автора прийняли у Спілку письменників України. Треба сказати, що Петро Іванович володів тонким гумором, умів пожартувати над тим чи іншим явищем у житті. Пригадую, як зустрівся з ним, поспішаючи до потяга Тернопіль – Чернівці. Колега квапився туди ж зустріти дружину.

- Візьми старого на буксир,- пожартував так, як умів тільки він. І, тільки взявши мене під руку та перевівши подих, поділився своєю радістю:

 - Дзвонив син Володя з Києва. Прийняли мене до Спілки…

Поздоровляючи наставника із цією подією, я тоді ще не знав, що підступна хвороба вже поруч і квиток, який засвідчив прийняття його до Спілки письменників України, дружина Петра Ковальчука Ірина Олексіївна отримає на сороковий день після  смерті чоловіка. У той же день на будинку 52, що на вулиці О. Ольжича (колишня 1 Травня) в Заліщиках, було відкрито і освячено анотаційну дошку з написом: “У цьому будинку з 1965 по 1995 рік жив і працював український письменник Петро Ковальчук (1931-1995)”.

Не судилося авторові завершити другу частину “Ростиславичів”. Але своєрідним подарунком шанувальникам творчості Петра Ковальчука до 70-річчя від дня народження, яке відзначали 27 березня 2001 року, стало видання дилогії, у яку увійшли романи “Ростиславичі” та “Отрок князя Василька”.

Книга вийшла у фастівському видавництві ”Поліфаст” і стала бібліографічним раритетом.

Завдяки невтомній праці дружини письменника Ірини Олексіївни після смерті Петра Ковальчука побачили світ його прозові, публіцистичні та драматургічні твори у книзі “Полювання на дика”, роман “Чисті криниці”, а також книги спогадів про нього “Сонцелюб над Дністром” та “Живий у слові”.

Пам”ять про Петра Івановича житиме в серцях тих, хто знав його особисто чи доторкнувся до його творчої спадщини.

                                                                Олег ВІСТОВСЬКИЙ