Поезія Любові Печінки (Патари Бачії)

1. Простіть мені.

Простіть мені, гріхів без ліку...
Не надто праведно живу...
Боюсь не завжди чоловіка
І на газонах мну траву.

Буваю зла я і сварлива,
Кажу бува не ті слова,
Не проганяю пса під зливу
Тому, що... в нас його нема.

Я - не найкраща в світі мама,
Дружина теж - така собі
І господиня (це між нами) -
Бажалось краще б далебі...

Та намагаюся я щиро 
Добром розбавити гріхи
І хоч їх, як дірок у сирі,
Шукаю праведні шляхи.

Не краща я, але й не гірша,
(Ну... сподіваюся таки)...
То ж про́щення у цьому вірші
Прошу із вашої руки...

Простіть мені і я прощаю,
Усім же нам хай Бог простить...
Хай запанує мир у Краю,
Давно чекаємо цю мить.

 

2. В Єрусалим Він в'їхав на ослі...

В Єрусалим ВІН в'їхав на ослі,
Не Майбахом, не Лексусом, не Порше.
Асфальт не клали рухом, за два дні,
Щоб ЙОГО ослик йшов зручніше й борше.
Що дивно, і ескорту ВІН не мав,
Мигалок не було, сирен не чути,
Народ під ноги листя пальм кидав...
Це не під силу нинішнім збагнути.
ВІН їхав до людей, хоч знав уже,
Що незадовго буде підла зрада.
Ще трішки й... людство все ВІН збереже,
На хрест піде цих грішних чад заради.

 

3. ВИЩА справедливість

Помер господар, слідом пес помер,
Бо вірним був хазяїнові завше.
Ідуть їх душі поруч вже тепер,
Не знаючи що з ними буде дальше.
Дійшли, нарешті до воріт удвох
І бачать напис: Псам сюди не можна!!!
Просилися пустити їх обох, 
Прогнали грубо душі подорожні.
Розгублені ідуть вони звідтіль,
І знову на шляху якісь ворота.
Невже і тут не їхня зовсім ціль?..
Іти їм далі важко й неохота...
Святий Петро з'явився перед них,
Запрошує обох зайти до Раю,
В біді не кида друзів хто самих,
Того душа довіку не вмирає!!!   
4. Теребовля - колиска моя
Рідне місто, де Гнізна несе
Вже багато віків свої води,
Не втрачає прадавньої вроди,
Хоч було на віку його все...

Хлібом-сіллю стрічало гостей
І з довірою тисло правицю,
Та отримував тут ворог ниций
"На горіхи" у дзвоні мечей.

В нього Феніксовий генотип,
Бо в любові купається щирій. 
Прошу в Господа спокою й миру
Цій оазі у зелені лип.

Теребовля - колиска моя,
Я - її відголосок у світі,
Її біль в мене буде боліти,
Радість теж розділю з нею я.

 

5. Наснися

Тебе запрошую у сни,
Заходь, не стукаючи в двері.
Ще зовсім трішки до весни,
Бринить вона уже в етері.
Ще зовсім трішки до тепла,
Розтане лід в твоєму серці,
А поки там уламки скла
Десь на самісінькому денці.
Прошу наснися уночі,
Коли поснуть усі у домі.
Досплю у тебе на плечі,
Хоч ми так мало ще знайомі.
Хоч наодинці не були
З тобою жодного ще разу,
Не чули від людей хули,
Не зносили чужі образи.
Прийди у сни мої прошу,
Тебе цілунками зустріну
Під акомпанемент дощу,
В грайливих відблисках каміну.

 

6. Згадуй мене, як диво

Смутком твоїм не буду,
Щастям не буду теж.
Безліч створили люди
Дивних моральних меж.
Понатягали линви,
Поза котрі нам зась
І хоч нарізно зимно,
Це зупиняє нас...
Все-таки я щаслива,
Що не плекаю згуб.
Згадуй мене, як диво,
Як ніжний дотик губ...

 

7. Героям Крут

Удесятеро менше їх було,
тих, що насмерть за Україну стали,
Від ворогів жахливої навали,
яка у собі втілювала зло.
Ці хлопці мало бачили в житті,
багато з них ще навіть вус не брили,
Край захистити свій були щасливі
і, як один, не зрадили меті.
Сьогодні розуміємо усі -
у вічі Смерті глянути непросто,
Їй байдуже якого віку, зросту
і бонусів не роздає красі.
Нам шанувати треба імена
тих хто себе самих не шкодували,
Тих хто прожив, до болю, дуже мало,
Історія їх славна хоч сумна.

 

8. Ти у Небесну сотню не попав...

Ти у Небесну сотню не попав,
Бо був сто другим чи сто двадцять третім...
У віршах не тебе спімнуть поети,
Хоч не за це ішов ти, Боже, збав.
Ти був одним таким із багатьох,
Хто підійнявся землю боронити
Від зайд захланних, хоч давно вже ситих,
Судитиме яких напевно Бог.
Можливо ти десь безвісти пропав
І рідним навіть не лишив могили.
Хай Небо дасть їм пережити сили
Цей з болю-розпачу жахливий сплав.
І хай в Небесну сотню не попав
Та ти назавжди є для нас героєм,
Як ті, що із Майдану дружним строєм  
До Ангельських пішли небесних лав.