Жінка-УКРАЇНКА

Ой, зав'ю вінки та й на всі святки
Сьогодні є Зелені Свята,
Зелена вже трава.
Моя душа була розп’ята,
Сьогодні знов жива.
Усі до церкви поспішіть!
Вій, теплий вітер, повівай!
На дверях власної душі
Я вішаю зелений май.

 Богдан-Ігор Антонич

Світле свято Трійці припадає на 50-й день після Великодня, і 2016 року відзначається 19 червня. А в дохристиянські часи в цю пору святкували закінчення весни й початок літа, панував культ зелені та вшанування предків.

Тривають Зелені святки впродовж тижня і кожний день за народною традицією характеризується чудовими звичаями, ритуалами, повір’ями, піснями, танцями. Ще й сьогодні на Поліссі – у північних районах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей у п’ятницю перед Трійцею справляють «Діди» – урочисті трапези на честь померлих. Для цього готують пісну вечерю з обов’язковою ритуальною стравою – коливом. Їдять тільки ложками, гострі ножі і виделки на стіл класти не можна – вони можуть відлякати душі предків.

У суботу, що називається клечальною, кімнати, хату, подвір’я, господарські будівлі – і в селі, і в місті традиційно прикрашають зеленим гіллям: віттям клена, берези, тополі, а також лепехою, любистком, м’ятою, півоніями. Як і в давнину, якщо є можливість, дівчата ходять у ліс, на левади збирати духмяні квіти, трави, робити вінки, в них обов’язково вплітають полин або зілля – оберіг від нечистої сили і співають: «Ой зав’ю вінки, да на всі святки, ой на всі святки, на всі празники, та рано та й ранесенько, щоб сонце глянуло веселесенько».     

На Зелені свята колись був звичай «кумитися» – обирати хрещених матерів для майбутніх дітей. При цьому треба двом дівчатам тричі поцілуватися крізь вінок, обмінятися крашанками, хустками, намистом і сказати: «Будь зі мною, як кума з кумою! Кумаймося, не цураймося, на Ви називаймося!». Так виховувалася повага між юнками, адже кумам не можна було лаятися й мовити поганого слова. Утверджувався зв’язок і на майбутнє: котра з дівчат першою виходила заміж й ставала матір’ю, то за куму брала ту, з якою покумилася на Зелену Неділю.

Найвродливішу і найвищу дівчину обирали «Тополею» – її прикрашали зеленню, польовими квітами, в руки давали гілки дерева, на які чіпляли намисто, стрічки, хустинки. З піснями процесія йшла вулицями, заходила на подвір’я, розносила по селу радість свята. Де є дочка на виданні, обов’язково вітали батьків, а їй бажали «замолодіти». Недарма в народі кажуть: «Що на хаті зілля, а в хаті – весілля». На Рівненському Поліссі, в окремих селах, зберігся реліктовий звичай «Водіння Куста»: він уособлював собою дух рослинності, що мав принести тепле літечко, дощі, врожай, а кожній родині – достаток. Духмяне клечання і листя знімали з дівчини «кустянки», роздавали людям, щоб оберігало від лиха, а в їх домівках завжди панували добро, злагода і щастя. При цьому співали: «Ми водили Куста од хати до хати, щоб були всі люди щасливі й багаті»

Чекає на своє відродження ще один зеленосвятський звичай – «Травневе дерево» або «Віха», який нині забутий, а донедавна, навіть у повоєнні роки, був поширений у наддніпрянських селах. На вигоні, чи на майдані встановлювалася височенна деревина, уквітчана лісовими і польовими травами, стрічками, намистом, знизу доверху її обв’язували зеленим перевеслом, на самий вершечок кріпилися колесо або хрест. А навколо неї усі три дні проводилися веселі розваги, пісні, танці. «Віха» – це прообраз Дерева Життя, що символічно єднає Небо і Землю. Так вшановується природа, Сонце, зелена рослинність.

Наш народ має прекрасну міфопоетичну спадщину, сповнену таїни, цілої системи оберегів, легенд і переказів – свято Русалій. За стародавніми уявленнями, русалки або водяні божества, – то є діви родючості, що дають вологу, необхідну нивам для гарного врожаю. З прийняттям християнства цих фантастичних істот стали боятися, бо вбачали в них нечисту силу. Як духи, русалки могли набувати різного вигляду, проте найчастіше їх зображали гарними дівчатами, що мають біляве або зелене волосся, високий гнучкий стан, і живуть на річковому дні. Своєю чарівною вродою, граційними танцями при місячному сяйві вони приваблювали хлопців та дівчат й затягали їх у холодну глибочінь. У перші літні дні, коли квітує жито, настають Русалії: виходять з води річкові діви у довгих білих сорочках, гойдаються на вітах, а на ніч – ховаються. Люди їх бояться, бо можуть залоскотати, тому треба з собою носити часник або полин – тоді вони не страшні. Раз на рік, у четвер, саме на п’ятий день Зеленого тижня, за легендами, русалки влаштовували собі свято – «русалчин» або «мавчин Великдень», яке люди повинні поважати, і, щоб не образити їх, цього дня не слід працювати. Для пошанування русалок на дерева вішали рушники і намітки, «щоб їм було у що вдягнутися», а на межах клали житній хліб, «щоб було що попоїсти».

Через тиждень після Трійці, в понеділок, у перший день Петрівки, відбувалися проводи Русалок – ще одне аграрне свято, пов’язане з культом рослинності, води, накликанням дощу, молінням за гарний врожай, поминанням предків. У полі дівчата робили спільний обід частування, після чого розплітали коси, клали на жито вінки і співали:

Та нашого житечка не ломіте,
Бо наше житечко в колосочку,
А наші дівочки у віночку.

На грунті опоетизованих образів русалок і звичаїв русального тижня виникли своєрідні легенди, поетичні твори, пісні. Повір’я про русалок та про чудесне перетворення дівчини відтворені у поемах «Причинна», «Утоплена», «Тополя» Тараса Шевченка; поезіях «Рибалка» Петра Гулака Артемовського, «Лоскотарка» Якова Щоголіва. Образи Мавки, Русалки Польової та Русалки Водяної були навіяні русальними піснями й Лесі Українці. Ці ж пісні лягли в основу творів «Майська ніч, або Утоплена» Миколи Гоголя та однойменної опери Миколи Лисенка.

Вікторія Рутковська