Жінка-УКРАЇНКА

Ірина Жиленко та Володимир Дрозд – подружжя видатних українських письменників, Шевченківських лауреатів, шляхетних людей, котрі так щиро, вірно й зворушливо кохали одне одного! Дружина нашого земляка залишила прекрасні та відверті спогади про їхнє життя. Називається ця ошатна, велика за обсягом книга «Homo feriens» («Людина святкуюча»), і вийшла вона у видавництві «Смолоскип». Так от всім, хто хоче дізнатися якомога більше про Володимира Дрозда: яким він був насправді, як ставився до своїх близьких та друзів, як створював свої чудові романи, варто прочитати ці проникливі спогади Ірини Жиленко. Бо це – дуже незвичайна книжка! Таке емоційно чутливе переживання далекого і близького минулого, витворене на художньому опрацюванні спогадів, щоденникових записів, листів, власної поетичної та життєвої долі. Це – і своєрідна біографія славетного покоління шістдесятників, й образне оживлення незабутніх днів творчої молодості та громадянського мужніння. Вдала спроба осягнути природу і драму митця!

Все у спогадах Ірини Жиленко, на думку Михайлини Коцюбинської, – і сказане, і недоказане, фактаж та настрій, – свідчить про глибоке розуміння натури й творчої індивідуальності чоловіка, готовність «додумати» сказане ним, оборонити від несправедливої критики, від заздрощів і хули, пояснити не до кінця зрозуміле, підкреслити непочуте, відновити знехтуване. Показати своєрідність його характеру, зокрема особливу, «карнавальну» атмосферу розіграшів, що її культивував Дрозд (у цьому з ним міг позмагатися хіба що невтомний дотепник Дімаров). Оприлюднює письменниця такі Дроздові дотепні цікавинки, як «творчий доробок» улюбленого пса Жульєна.

 А ось – із заповіту В. Дрозда, написаного 2 лютого 2003 року: «Якщо раптом колись український народ усвідомить, якого серйозного письменника має він у особі Володимира Дрозда, і зайдеться про пам’ятник, дозволяю встановити пам’ятник лише такий, яким я описав його у «Музеї живого письменника…»: я – на вершині гори, десь поблизу Халеп’я, з глибокою думою на чолі про народ, а біля мене, зіпершись передніми ногами на мої груди – мій Великий Жульєн… Читайте книги Володимира Дрозда, смійтеся і плачте з прекрасності, недолугості і короткочасності життя земного. А мене шукайте на Витачівській дорозі або у небесах над Калиновим гаєм».

Також у нашій бібліотеці є й багато інших книжок Ірини Жиленко. Мені, наприклад, дуже подобається її збірка вибраних віршів, що побачила світ у київському видавництві «Пульсари», в бібліотеці Шевченківського комітету, – «Євангеліє від ластівки». «Я – не людина, я – вікно у сад», – так писала на початку 60-х юна Ірина Жиленко. Росла душа поетеси і зростав-розростався її поетичний сад, осяваючи наші будні, даруючи віру у торжество краси над потворністю, добра над злом. Ніжність і громадянська мужність, філософська всеосяжність та камерність, – такою постає творчість авторки у цій книжці.

А зі збірочок для дітей хочу порекомендувати, скажімо, такі захоплюючі збірки Жиленко, як «Вуличка мого дитинства» та «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилятися номером». Отож приходьте до нашої бібліотеки, читайте прекрасні книжки незабутньої Ірини Жиленко й отримуйте справжнє задоволення!  

Підготувала Світлана БРАГІНЕЦЬ,
зав. відділом чернігівської бібліотеки ім. М. Коцюбинського