Жінка-УКРАЇНКА

Днями побачив світ новий переклад вірша поета-романтика першої половини ХІХ століття Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо». Цього разу – офіційною мовою країни Бангладеш та індійських штатів Західна Бенгалія і Тріпура – бенгалі.

Поезію переклала бенгальською мовою політолог, правозахисник, історик-міжнародник, поет, перекладач, журналіст, кандидат історичних наук і відома перекладачка української поезії Мрідула Гош.

Пані Мрідула народилася в Колкаті, громадянка Індії. Працювала у представництві ООН, була головним редактором журналу «Eastern Economist», членом правління Міжнародного фонду «Відродження». Очолює Східноєвропейський інститут розвитку та є кореспондентом щоденної індійської газети. Вона є автором та редактором багатьох міжнародних та українських публікацій та аналітичних звітів. Вона також є автором першого перекладу творів української літератури мовою бенгалі. У 2011 році була видана антологія «Україна альпона – Український візерунок», до якої увійшли твори 28 українських поетів від давніх часів до сучасності. 2012 року вийшов друком переклад драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мрідула Гош володіє багатьма мовами, її перу належать численні переклади поезії з східноєвропейських мов, зокрема, болгарської, македонської, польської, словацької мов. З дитинства займалася мистецтвом індійського класичного танцю і театру, виступала на професійній сцені, є постановником-хореографом і режисером. Пані Гош ініціювала створення Центру Таґора в Україні та численних мистецьких проектів. У травні-липні 2012 року вела серію авторських програм «Про світ» на телеканалі ТВі. Підтримує розмаїття та діалог культур. Мрідула Гош активно виступала за територіальну цілісність України і засуджує російську агресію в Україну. Незабаром вийде книга її віршів, яка була написана у 2013-2016 рр.

Твір Михайла Петренка, чиє 200-ліття відзначається цьогоріч, бенгальською мовою перекладено вперше. Тому особливо приємно, що в межах громадської ініціативи редакції газети «Культура і життя» «Дивлюсь я на небо» Мрідула Гош відкрила для Індії й Бангладеш ще одного українського поета.

Євген Букет,
головний редактор газети
«Культура і життя»

আকাশ পানে চেয়ে আমি ভাবি মনে মনে -
হলেম না কেন চিল, কেন উড়তে পারি নে,
কেন আমায়, হে বিধি, দাও নি ডানা দুটি?
উড়ে যেতেম নীলাকাশে ছেড়ে ক্ষেত-মাটি।

পেরিয়ে মেঘ, উড়ি দূরে, ভুবন হয়ে পার,
সুখের খোঁজে ফিরি, বুকে বেঁধে দুখের ভার,
দয়ার ডালি ভিক্ষা মাগি রবি তারার কাছে,
ঘুচবে ব্যথা এমন আলো তাদেরই যে আছে।

ছোট থেকে সয়েছি নিয়তির হেলাফেলা,
হলাম তারই দাস, ছাই ফেলতে ভাঙা কুলা;
সকলের কাছে পর, নেইকো আপন কিছু
কে বা করে স্নেহ, আমি অনাথ পরশিশু?

ভগ্ন প্রেমে না জেনেছি আদর কারে কয়,
নিশানহারা এ জীবন করি অপচয়,
দুখের সাগরে ডুবে বুঝি, আছে শুধু ঐ - 
সূদূর দূর ঘন নীল – সেখানে আমার ঠাঁই।

জটিল ভুবনে বাড়ে যত বেদনা প্রবল, -
আকাশের দিকে চেয়ে পাই প্রাণবল!
ক্ষণিকের তরে ভুলি, অনাথ যে আমি,
কল্পনার ফানুস ভাসে ঊর্দ্ধগামী।

থাকত যদি দু খানা, চিলের মত ডানা,
ভূমি ছেড়ে পেতাম নীড়, নবীন আস্তানা
দুরন্ত চিল হয়ে ঝাঁপিয়ে শূণ্যের কোলে
জগত ছাড়ি চিরতরে মেঘের আড়ালে!

মিহাইলো পেত্রেঙ্কো, ১৮৪১ সাল।
মূল ইউক্রেনীয় থেকে বাংলা অনুবাদ ড. মৃদুলা ঘোষ।

Михайло Петренко, 1841 р.
Переклад бенгальською мовою з оригіналу Мрідули Гош