Жінка-УКРАЇНКА

Переклади

ЛЯМЕНТ ЛІДАН

(З ірландської саґи «Історія Лідан і Курітіра», ІХ ст.)

1.       Боляче
          любому й собі зробила,
          словом його колючи.

2.       Вивести
          слід не з безуму відмову —
          з богобоязливости.

3.       Добре нам
          стрітись би в раю, не в пеклі, —
          в місці, мною обранім.

4.       Дещиця
          розгнівила Курітіра, —
          ніжність же не бреше ця.

5.       Лідан я,
          я любила Курітіра, —
          істинно повідано.

6.       Мало я
          вдвох бувала з Курітіром, —
          за тим часом жалую.

7.       Співами
          нас вітали з Курітіром
          море й ліс манливими.

8.       Й разу я
          стріч не мала, Курітіру
          що були б образою.

9.       Ви́знаю:
          над усіх його любила,
          бо любов є різною.

10.     В пломені
          серце запеклось без нього, —
          вмерти час давно мені.

(З давньоірландської)

Вільям Драммонд з Готорндену (1585–1649)

КНИГА СВІТУ

Якби цей гарний том, що Світом звуть,
Могли ми переглянути, сумлінні,
Мистецтво й мудрість рідкісні, мабуть,
Його Творця збагнути ми повинні;

Його усесмиряючу могуть,
Його усепроникне провидіння
І справедливість, що кара гординю:
Сторінка за сторінкою — всю суть.

Та ми дурні, вдоволені, мов діти,
Барвистою веленню, золотим
Папером, не опікуючись тим,
Аби найкраще в Автора схопити;

Лиш часом викличе наш інтерес
Оздоблений малюнком марґінес.

(З англійської)

Джон Клер (1793–1864)

ВЕНЕРА

Венеро, день проминув.
Тихо спадає роса.
Сльозою омито в цю пору квіти,
І в нас живуть небеса.

Венеро, вечір спадає
Лагідно й тихо на нас.
Це як подих дитини — для дня наступає
Зустрічі з вечором час.

Венеро, квіти стулили
Пелюстки серед росяних піль,
А роси спадають, мов дощ відшумілий,
І подих небес — звідусіль.

Венеро, твій промінь тремтячий
Сяє в блакиті здаля,
Мандрівнику промовляючи наче,
Що прощена буде земля.

(З англійської)

Елізабет Барретт Бравнінґ (1806–1861)

ГОРЯНИН І ПОЕТ

Між Альпами і небом козопас,
Узрівши тінь свою, уздовж і вшир
Побільшену, як велет-багатир,
Туманом, — образ, що його потряс,

Не брав за власну постать, а в цей час
Стискав терплячіш посох серед гір
Засніжених, що піднесли сапфір
І аметист корон — ясних окрас —

В повітря тут і там. Поете, вчись
Смиренности і ти, що день-у-день
Життєвими щаблями йдеш увись:

Не ти великий — велич одкровень,
Тобою що з творіння сприйнялись,
Ти — відсвіт слави Божої лишень.

(З англійської)