Жінка-УКРАЇНКА

З передмови до книги Володимира Присяжнюка (м. Івано-Франківськ) "У середмісті моєї пам'яті" (2017)

У середмісті поетової пам’яті…

Поезія Володимира Присяжнюка  – це правда душі, це те що бере в полон і не відпускає, це те, що вчить нас любити, цінувати, берегти попри все. Бо навіть те, що минає, лишається з нами назавжди!

«Ти давно уже - не зі мною,
Але й досі живеш у мені…».

Кажуть, що поети не пишуть про себе, якби хотілося того читачеві. Але між рядками у віршах так часто читається те, чого ніяк і нікуди не приховаєш. Та й чи треба? Щирість – основа всього, що відбувається, і в творчому і в особистому житті. Хай, ймовірно, й не про свої власні переживання пише майстер слова, але з відчуттям пережитого. Бо знає перо поета, що таке вірити, любити, сподіватися і чи не найголовніше – пробачати та не розчаровуватися.

Існує думка, що про кохання трепетно і щемливо може написати лише жінка. А я читаю вірші цього чудового автора і розумію що ні, неправда – в його поетичних рядках, в його чоловічому серці стільки того трепету, що він неодмінно одізветься в кожному з читачів спогадами про пережите, бажаннями сьогодення, сподіваннями на майбутнє. Біль і той у нього солодкий, бо кохання, навіть якщо воно з присмаком гіркоти, - це одне з найблагословенніших почуттів.

«Ти давно за морями дальніми,
Розділяють нас води сині,
Та думками з тобою далі я,
Віч-на-віч з сивочолим безсиллям»

Автор використовує класичну риму, напоюючи нею поезію, здавалось би, простими словами доносить до нас речі далеко непрості – щось в них інколи філософське, місцями занадто відверте, емоційне, психологічно-глибоке. Разом з тим, вірші легко читаються, чи то радість, чи то туга за втраченим - у всьому справжність і чистота. Вміло творена віршована структура говорить до нас авторською індивідуальністю, надією на все краще. Тобто, чи це любовна лірика чи то громадянська, здебільшого завершуються твори оптимістично:

«Забудемо власні невдачі,
Згадаєм минулі роки-
Життя принесе нам на здачу
Тих спогадів присмак терпкий»

Володимир Присяжнюк дуже вдало підібрав назву своїй черговій книжці «У середмісті моєї пам’яті», бо ще давньоримський письменник Цецилій наголошував на тому, що завжди треба шанувати сліди  минулого. А якраз минулого немало в творчості сучасного поета з Івано-Франківська, того минулого, яке в теперішньому часі переросло в творчість поета-романтика. Не багато таких, як він, поміж нас, тож читаймо, насолоджуймося написаним і шануймо автора, який несе нам світло в слові.

«Романтика зараз не в моді,
Та мода- вона ж минуща…:
В життєвому давньому коді
Романтика- вічна і суща!»

Тетяна Череп-Пероганич,
поетеса, прозаїк, член Національної спілки письменників України