Жінка-УКРАЇНКА

Нову збірочку оповідань для діток «Назустріч сонечку» одержав з рук авторки, талановитої поетеси, дружелюбної землячки Тетяни Череп-Пероганич. І не одну книжечку, а відразу п’ять – для кожного з моїх внучат. Та першим читачем став сам.

Не  братимуся за  читацько-літературний  аналіз оповідань,  рецензію  фахово написала Ольга Рєпіна, а зупинюся, вважаю,  на важливішому - моральній  новизні в стилі дитячої  літератури, в її ідейно-художній своєрідності.

Колись на якій літературі батьки виховували дітей? Звісно,  передусім на добрих казках. Читали вдома й в школі вивчали «моральні» оповідання класичних письменників. Але все те написане на повчальних прикладах, можливо, й «прототипних», але сторонніх, чужих. Навіть в автобіографічних творах літератори,  погодьтеся,  не рвуться повчати читачів моралі  на прикладах своєї анти моралі. А щоб виставляти на суд широкої спільноти  негарні вчинки своїх чад – більше з розряду казок. Адже їхні діти – генії,  високоморальні, з памперсів усе нальоту  схоплюють! Колись казали  – з колиски, з пелюшок…

Таня Череп-Пероганич виховує  й «шліфує»  дитячу мораль через душу й серце свого Богданчика, не соромиться витягувати на поверхню, може, й на єхидний осуд,  негарні вчинки рідного синочка, навіть його пориви дитячої бездушності, заодно розповідає, як вона, мати, та інші дорослі члени родини, допомагають дитині позбутися того негативу. І роблять це вміло, без крикливо-зверхньої  нотації.

Вважаю, цей повчальний приклад надто важливий і для дорослої читацької аудиторії. Навіть важливіший, ніж для дитячого середовища. Бо діти, як гумки, вбирають   в себе весь дорослий негатив. І аж ніяк не тільки в родинах, а навіть передусім у елітних та народних масах.  Гидотного негатива вже стільки в нашому «євроочамрованому» суспільстві, що навіть  дітки змушені встрявати в  боротьбу  з тим злом.   Ці факти проглядаються  в оповіданнях талановитої поетеси. Сподіваюся, вона продовжить і поглибить цю тему в наступних творах. Подаю й підказки.

Трирічний внучок приїхав з Києва у гості. Гуляючи зі мною під нашим багатоповерховим будинком, помітив  на асфальтівці масляну пляму. Запитав, чи не моя автомашина «наслідила»?  Я відповів, що не моя. Але внучок все-одно пішов з іграшковими  відерцем й лопаткою до купки з піском й за кілька «ходок» звідти засипав пляму. Ще одне його «не дитяче» захоплення: на дитячих майданчиках збирає лопатко у відеречко недопалки, щоб потім віднести їх у смітник. І це повністю  його ініціатива, без ніякої підказки.  А недавно, уже на рік старший, й таке видав на одну мою дію: діду, треба головою думати. Нерідко по-дорослому приймають рішення та кидають репліки  й інші, меншенькі внучата.

В одній з публікацій авторка дещо здивовано написала, що знайомі  батьки призналися, з яким захопленням самі прочитали її дитячі оповідання. Думаю, не випадково, виходячи з тематики  нових книжок для дорослих.   В яких, з одного боку,  залякування колишніми голодоморами та репресіями, а з  іншого – героїзація історичних постатей, в черговий  раз «переосмислених». Наскільки моральнішим, відповідальнішим та  добрішим стає сучасне суспільство від такої, обмежено-«модної» літературної тематики?  Тому й дорослі падкі на дитячу літературу від Тетяни Череп-Пероганич, в тому числі й для себе. Бо  така література спонукає головою думати й з добротою в серці йти назустріч сонечку. Як отой Богданчик  з оповідання «Назустріч сонечку» однойменної книжечки для дітей Тетяни Череп-Пероганич.

Заодно читайте й рецензію Ольги Рєпіної.

Григорій Войток