Жінка-УКРАЇНКА

Валентина Семеняк, Бурмотійко і Даринка. Казка. – Тернопіль; Джура, 2017, - 24 с. Валентина Семеняк. Баба Сяба. Оповідання. – Тернопіль; Джура, 2018, - 24 с.

Шукання літератора в рамцях одного жанру? А чому б, зрештою, і ні? Коли перечитуєш книги одного письменника і не бачиш творчого зростання, то стає нецікаво. Отже, потрібен поступ? Безумовно! Та, як на мене, проблема має двоєдинність. З одного боку перед усіма постає тематичне углиблення. А з другого? Пошуки самого себе в жанрових підвидах.

Щось подібне можна спостерігати й під час знайомства з доробком Валентини Семеняк. Спершу скажу про те, що вражає розпросторення розмислів у прозі. Різновидове  розпросторення. Бо тільки за останні роки вона окремими книгами видала духовні оповідки «Булочка для… Бога» і роман «Об’явник». А казка «Хто загубив усмішку?» вийшла й у перекладі болгарською мовою.

Якщо осмислювати ці друки, то неодноразово виникає питання про мирне співіснування дорослого і дитячого думання. Так би мовити, не дає спокою контекстове підштовхування до таких роздумувань. Зриме і невидиме.

Але давайте не будемо углиблюватися у цю не простість, розмірковуючи над тими чи іншими нюансиками проблеми. Не бачу необхідності хоча б тому, що останнім часом одна за одною з’явилися дві книги цієї письменниці, які дають відповідь на питання про сусідування у відвертій формі. Маю на увазі «Бурмотійка і Даринку» та «Бабу Сябу».

Й спочатку спробую дати відповідь на запитання про те, які проблеми порушує письменниця у казці та в оповіданні. Себто, зробимо доторки до тематичних пластів. Якщо коротко, то в обидвох випадках авторка робить наголос на тому, що плин сьогочасся потребує від кожного з нас віри у Любов і Добро. Тільки шляхи до цього є різними, зважаючи на підвиди викладу тексту.

Скажімо, твір «Бурмотійко і Даринка» означено як казку. Зрозуміло, що співіснують реальне та ірреальне. Але все це має розумні межі. Чи не тому й балакаємо, що все це нормально сприймається і з верховин дорослості? Й тому навіть здається, що разом з Бурмотійком лікуєш сріблястими росинками понівечені рослини і дерева. Чи разом з ним шукаємо ключів від сонця, заглядаємо у писану торбу або розмірковуємо над тим, чому його так назвали казкові, але непрості проблеми?Здається, що цією непростістю поз-накований  й діалог цього нереального персонажа з маленькою дівчинкою Даринкою.

Якщо прописні  з педагогічної точки зору істини авторка в цьому творі намагається «втовкмачити» у голови сприймачів з допомогою казковості, то «Баба Сяба»  – данина реальності. Малий Юрась переконаний, що його бешкетування (у гарбузи позабивав великі цвяхи) нікому нічого поганого не зроблять. А може, змусять декого з дорослих чинити так, як йому хочеться. Врешті-решт він таки приходить до усвідомлення того, що в будь-яких обставинах варто цінувати чесність.  Елемент дидактики. Не приховуватиму, що він існує. Але укупі із ненав’язливістю  повчання, що є дуже важливим.

Тепер подивимося на те, як виражається ця концептуальність. Й  знову спливає на гадку питання про двоєдиність. Правда, вже в іншій площині. Пересічного читача, звісно, цікавить те, як авторка досягає ефекту. Це, по-перше. А, по-друге, хіба ми маємо право забувати, що розуміння рідномовної неповторності до юних читачів здебільшого приходить через художній текст?

Тому й намагаюся конкретизуватися на обох друках. Зосібна, згадаю про метафори, які угледів. Приміром, у книзі «Бурмотійко і Даринка» натрапив на таке: «сонечко прив’язало ключі до найдовшого промінчика», «спали не лише дерева», «гілочка враз оживала, зросталася, вирівнювалася й привітним помахом віталася зі своїм рятівником». Вдатності такого штибу у «Бабі Сябі»: «бабусині очі сміються, у них з’являються веселі зайчики», «серце мені крається», «ноги… приросли до землі» . (Процитував ці рядки й опинився  в неоднозначності. Дехто скаже, що є й інші такі цікавинки, а декому б праглося бачити їх частіше. А інші взагалі вважають, що поетизми є зайвиною для прозового твору. Не хочу продовжувати цю дискусію. Лишень зауважу, що так звані непрозаїзми – свідчення стилю автора).

І це стосується не тільки метафор, а й порівнянь. Тим паче, що серед них є чимало цікавинок. Для прикладу пошлюся на «Бурмотійка й Даринку»: «легенькі, мов пір’їнки», «Бездонник – це така зелена потворка». Нерідко порівняльні вдатності вдається побачити і в «Бабі Сябі»: «жовтогарячі, наче апельсини, гарбузи», «Юрко, мов ужалений». Нерідко такі фрази пронизані крилатослів’ям: «З’їсти – погано, а не з’їсти – ще гірше» («Баба Сяба»), «Добро сіяв – скарб знайшов». («Бурмотійко і Даринка»).

Імпонує й образність мислення. В «Бурмотійкові і Даринці» цю роль на себе взяли «невидимі скарби», «свіжі ранки молодого деревця», «поранене дерево». Є такі неординарності у «Бабі Сябі»: «вишита квітка», «капосна каша». До речі, останній твір причаровує і незвичайністю слово виявів: пращєта (правнуки), дідо, товченики… Ще згадаю про такі висловлювання, як «будеш, як той кум королю», «у Сірка очей позичає». Ніби й звичайні вони, а водномить виграють новими барвами у контексті твору.

Не варто, мабуть, оминати й питання про живописання словом. Гадаю, що що це було б неправильним, коли врахувати, що пейзажність – необхідна складова обох книг: «…, там зеленіли луки, ось-ось збирався розквітнути первоцвіт, поодинокі берізки вкрилися золотистими сережками» («Бурмотійко і Даринка»), «… зручно вмощується клубочком під розкішним картоплинням і починає гірко плакати» («Баба Сяба»). (Вчитуєшся у рядки й наче уявляєш описане. І навіть після цього жалкуєш, що таких чарівностей у виданнях є замало. Та водночас усвідомлюєш, що все це може бути лише моїм побажанням й треба рахуватися із задумом авторки).

…Ще декілька слів про діалогічність мовлення. Якщо у перших розділах казки переважає монологічність, то наприкінці твору маємо схильність до діалогу. Сув’язь монологічності та діалогічності характеризує «Бабу Сябу». І перш за все через їхню органічність у написаному.

…Ці дві книги спонукали ще до одного розмислу. Маємо твори для наймолодшої читацької аудиторії, хоча, безумовно, вони сподобаються і дорослим поціновувачам красного письменства. Два різновидових тексти в межах одного жанру. Що буде далі? Не знаю, якщо чесно. Впевнений лише у новизні чекань.

Ігор ФАРИНА
м. Шумськ