Жінка-УКРАЇНКА

Лілія Гудзь

Колись давно всі птахи світу мешкали в райському саду. Веселим щебетанням вони славили Бога, красою і добром наповнювали небо. І ось одного дня вирішив Господь відправити птахів на землю, аби навчили вони людей молитися, славити життя й радіти кожному світанку.

Покликав Небесний Отець пернатих і запитав, про які таланти кожен мріє, який дарунок хоче понести до людей.

– Мрію жити там, де завжди сонячно і тепло, – застрибав на гілочці барвистий папуга. – Де багато солодких фруктів, де білі піски і прозорі води! Подаруй мені, Боже, шматочок раю на землі!

– Гаразд, – усміхнувся Творець і простягнув красунчику гілочку пальми. – Лети на сонячні острови, неси людям радість і довголіття.

– А я люблю степи, волю, широку далечінь і простір синього неба! – розправив крила гордий орел.

– Тоді вирушай туди, де знайдеш свободу і щастя, – погодився Бог і дарував могутньому птахові маленький паросток кактуса.

– А я хотів би нести надію на крилах, – озвався білий журавель.

– А я – мир і добрі новини, – заворкотав голуб.

– Нехай буде по-вашому, – благословив пернатих Творець і послав їх на землю з гілочками сакури та оливи. Увесь день Господь спускав на землю паростки дерев, а увечері присів на хмару відпочити. І раптом на плече Творцеві сіла маленька сіра пташечка й тихенько защебетала.

– Де це ти був, соловейку? – здивувався Господь. – Я все роздав іншим птахам! Чим же тебе потішити?

– Господи, – несміливо звернувся той, – я зовсім невеличкий, не маю ні сильних крил, ні гострого зору. Подаруй мені гарний голос, нехай моя пісня звеселяє людей і наповнює їх вірою та любов'ю.

– Яке добре в тебе серденько! – здивувався Господь. – Неси його до людей, і та земля, де звучатиме твоя пісня, матиме красу й силу і буде благословенною.

Господь на мить задумався, а потім простягнув соловейкові гілочку червоних кетягів.

– Що це за ягоди? – здивувався пернатий. – Вони дивовижні!

– Це калина, – усміхнувся Творець. – Її плоди – незвичайні. Це ягоди любові й краси, хоча гіркі, як людський смуток, та цілющі, як Божа ласка. Хто посіє їх у своєму краю, не мине випробувань, але матиме небесну винагороду.

Узяв соловейко калинову китичку, подякував Богові і полетів над світом у пошуках рідної землі. Летів соловейко день, летів другий, коли бачить: розкинувся в синьому морі квітучий острів. Жили там веселі та щасливі люди.

«Як тут гарно, – замріявся крилатий. – Може, це і є моя земля?»

Птах спустився до людей і радісно вигукнув:

– Я приніс вам Божий дарунок – ягоди краси та любові! Візьміть їх собі, і ваша країна буде непереможною!

– Навіщо вони? – здивувалися люди. – Маємо усе для щастя: багатство, силу, таланти… А любов – то вигадки! Шукай собі інший край!

Зажурився соловейко і помандрував далі.

Наступного дня сіренький птах дістався іншої держави. Побачив на майдані гарно вбраних людей, спустився до гурту і почав благати:

– Прийміть мене у своєму краю! Я несу любов із небес! Піснею звеселятиму ваше серце…

– Піснею? – засміялися люди. – Кому вона потрібна? Маємо гроші, молодість, здоров'я… Хіба цього мало?! А піснею ситий не будеш!

Образився соловейко і полетів далі.

Спинився мандрівник біля самого Чорного моря, сів перепочити біля кринички і побачив дівчинку – гарну, мов квіточка. Красуня набирала воду і тихо співала журливу пісню.

– Дівчинко, як зветься твоя Батьківщина? – несміливо запитав соловейко. – Чи гарні люди тут живуть?

– Ми українці, – усміхнулася незнайомка. – Народ мій гостинний і щедрий, але дуже нещасливий. Вороги паплюжать нашу землю, зрадники кривдять красу мого краю, і немає у нас сили боротися з лихом! Певно, Господь покинув нас і забув навіки.

– Неправда! – схопився соловейко. – Не кажи так! Господь послав для вас чудесні дари. А в мене є голос. Коли приймете до себе, піснею прославиться цей край на весь світ.

– Ласкаво просимо, – вклонилася дівчинка. – Нехай хоч пісня звеселяє людей і повертає віру в гаряче серце…

Розніс соловейко червоні ягоди по всій Україні, посіяв маленькі серденька в багату землю, і виросли з них дивовижні кущі! Забіліла віночками калина й навіки приросла до гостинного краю.

А восени дозріли ягоди, червоні, як намисто. Швидко дізналися люди про їхню цілющу силу. З'їсть, бувало, дівчина ягідку – і стає вродливою, мов квіточка. Скуштує червоних плодів парубок – і наповнюється силою та здоров’ям. Непереможними стали українці! Дивується світ: звідки черпає життя цей співочий народ. І не знає ніхто. Лише Бог у райському саду. І маленький соловейко, що тьохкає на калині.