Олександр Пажимський — художник, краєзнавець

Ім'я Олександра Пажимського добре відоме в краї серед істориків, краєзнавців, знавців палацово-паркового мистецтва, охоронців національної культурної спадщини, геральдистів, художників (особливо народного традиційного мистецтва), етнографів, екологів. Сьогодні Олександер живе у вирі двох мистецтв: історії (краєзнавство) й традиційного народного. Яке переважає? Важко сказати, але має значні успіхи там і там.

Народився в центральній Україні – Черкащині 27 грудня 1937 року. В чорний рік розгулу політичних репресій, коли гинули найкращі сили української інтелігенції, зазнавали утисків національні меншини до котрих належав і батько Олександра, із-за чого змушений був у 30-ті роки покинути рідний край – південну Волинь перед небезпекою бути репресованим, як поляк. Перед Другою світовою війною Олександер разом з батьками переїздить до Самчиків, що на Старокостянтинівщині – отчої землі. Батько – Матеуш Пажимський, мати якого була з відомого місцевого польського роду Буковських, а батько Антоній  - походженням із центральної Польщі. Шляхетський рід Пажимських записаний у польських гербівниках з 1498 року. Мати Олександра - Марія Яківна Джура з не менш шляхетного козацького роду, де вважалося, з поміж інших чеснот, найвищим проявом гідності – воля й праця. За що один із дядьків Олександра був репресований із виселенням до Сибіру, де й загинув. Його вина: добрий господар й не визнання колгоспу – різновиду панщини.

Все це знав з дитинства Олександер. Від щедрої материнської душі він успадкував любов до квітів, до праці, шанобливого відношення до людей. Від батька – любов до краю, його історію, яку добре знав (як і до історії України й Польщі), до свого села, до книги, до праці, яку виконуєш, де основне професійність й досконалість. За що взявся – виконай фахово. Виростаючи на терені «маєтку Самчики» Олександер бачив, відчував його красу архітектури, парку. Від батька чув його історію. Ото ж, виховувався в середовищі культури, історії, що відбилося на його життєписові. Від батька він успадкував ще й велику тягу до самоосвіти, пізнання нового, бути в ньому першим, лідером (за гороскопом Олександер – «козеріг»). Таланило Олександрові в житті й на добрих вчителів, від яких він брав багато. Це українські, польські славетні діячі науки, культури.

Матеуш Пажимський першим в селі ставить динамомашину, що освітила електрикою кілька помешкань робітників й контору місцевого радгоспу; виготовляє першого радіоприймача, слухати якого збиралось біля оселі Пажимських щоденно чимало селян; по війні із розбитої під селом німецької техніки складає першу автовантажівку для радгоспу; в 30-ті роки вперше на трактора приладнує електричне освітлення, що дало змогу працювати в нічний час без допомоги людини, що йшла попереду трактора із смолоскипом в руці. Про це згадували селяни ще у 80-90-ті роки минулого століття. Для Олександра батько був найважливішим вчителем. Багато дій, думок, поступувань, поглядів Олександер взяв від батька.

Малювати розпочав рано: вабила його дивовижна краса маєтку – його архітектура, парк. Цю красу доповнювали розповіді батька (а мав він дивовижну пам'ять) про життя маєтку, його людей, історію, бо й сам виростав в його середовищі, як хлопчик-пастушок маєткових волів. Все це заклалось у фундамент його сучасних зацікавлень, знань, його неймовірного патріотизму до малої батьківщини – села Самчики, одного із найкрасивіших сіл у Волинській губернії, за твердженнями істориків ХІХ століття. Олександер любить повторювати перефразований ним вислів Юлія Цезаря: «Краще бути першим в селі аніж другим в місті». З шкільної парти проявилися в Олександра й любов до громадської праці. В школі він оформлювач стінної газети; не розлучився з цим в технічному училищі, де навчався, в армійській службі. В школі його обирають головою первинної організації ДТСАЛФ, розпочинає займатись спортом; продовжить це під час навчання в техучилищі (Львів), під час служби в Армії (Забайкалля, Російська Федерація). Стане багаторазовим чемпіоном Хмельницької області з важкої атлетики товариства «Колос», буде учасником першості України, Російської Федерації від Алтайського краю. В армії його обирають звільненим секретарем комсомольської організації інженерного підрозділу авіаційної частини, яка стала найкращою серед авіаційних частин СРСР. Звільнившись із Армії, деякий час працює на Алтайському тракторному заводі (м. Рубцовськ, Російська Федерація) в ливарному цеху. Займається спортом: член збірної Алтайського краю з важкої атлетики. Повернувшись в Самчики включається в громадське життя села. Молодь обирає його своїм ватажком. Організовує секцію важкої атлетики; команда в 60-тих роках стає призером, переможцем першості області.

В 1964 році Олександер ініціює створення творчого об'єднання любителів мистецтва «Факел» (що пізніше отримує назву «Просвіт»). Його підтримують: Генадій Раковський, Володимир Поліщук, Михайло Юзвук, Михайло Панчук. Об'єднання стає відомим в краї. Видає рукописний альманах з творами членів об'єднання – поетами-початківцями, фотохудожниками тощо. Об'єднання – студія існує досьогодні й має звання  «Народна студія «Просвіт». Відтоді ж влаштовуються виставки робіт з образотворчого, прикладного фото-мистецтв. На першій виставці Олександер виставив свої роботи на осуд глядача. Це були твори в техніці живопису, карбування, розпису. В 1972 році закінчує Всесоюзний народний університет мистецтв ім. Н. Крупської.

Олександер Пажимський постійний учасник районних, обласних, всеукраїнських, колись всесоюзних, міжнародних виставок, фестивалів, симпозіумів. Ось їх перелік:

  • міжнародні – Силістра 1987; Київ 1990; Луцьк 1991, 1993; Мюнхен 1992; Камянець-Подільський 1992;
  • всесоюзні – Москва 1977, 1981, 1983, 1985. 1987;
  •  всеукраїнські – Київ 1977, 1981, 1983, 1986, 1987, 1989, 1992, 1997; Полтава 1987; Львів 1987, 1988, 1989; Хмельницький 1988; Запоріжжя 1991; Канів 1991.

В останній час, виставки:

  • до 10-ліття незалежності «Поділля – живе джерело» в Національному палаці «Україна», 2001р.;
  • до 10-ліття незалежності в Національному виставковому комплексі «Експоцентр України», 2001;
  • «Животворність традиції» в Хмельницькому художньому музеєві 2002р.;
  • «Духовні скарбниці» (обласна) в Хмельницькому 2003;
  • Всеукраїнська культурно-мистецька акція «Мистецтво одного села», Київ, Палац мистецтв «Український дім», 2002, де Самчики представляли Хмельницьку область. В «Українському домі» мистецтвознавці вперше могли познайомитись із «самчиківських розписом», який пішов у життя з-під пензля Олександра Пажимського, його зачинателя.

Лишень за 2005-2007 років Олександер прийняв участь у 21 виставці.

В 1980 році стає одним із засновників (Андрій Соколов, Генадій Раковський, Віктор Кучер, Михайло Юзвук) сувенірного цеху при місцевому лісництві, працює майстром-художником. В кінці 80-х років засновує дитячий художній гурток від об'єднання «Просвіт», який в кінці 80-х початку 90-х років започаткував дитячу художню школу традиційного народного мистецтва.

Мав персональні виставки: у Львові 1985р. (музей під відкритим небом); у Старій Синяві 1996; у Хмельницькому 1997; у Києві 2002-2003;

Є учасником Всеукраїнських симпозіумів народного малярства та декоративного розпису, в Чигирині 2005 р., та Батурині – Чигирині 2006 року. Учасник міжнародного етнофестивалю в Литві (м. Клайпеда) як народний майстер від України (2005).

1990 року установчий з’їзд Спілки майстрів народного мистецтва України в Києві, обирає Олександра Пажимського членом Великої Ради. В 1990 у Києві проходить Перший міжнародний фестиваль фольклору де Олександр Пажимський приємно здивував його учасників і гостей галереєю портретів 16 українських гетьманів, починаючи від засновника Січі Дмитра Вишневецького і закінчуючи останнім – Кирилом Розумовським. Це були кольорові портрети в рослинному обрамлені самчиківського розпису. Багато українців бачили портрети гетьманів вперше. Будучи в Запоріжжі на фестивалі до 50-ліття козацтва, на острові Хортиця (1990), Олександер спілкувався з тодішнім президентом України Леонідом Кравчуком, який з цікавістю оглянув портрети гетьманів і вдячно потис йому руку, Олександер у свою чергу побажав Леоніду Кравчуку, аби в нього стачило сил, мудрості й мужності боротись за Україну, як її гетьмани.

Твори Олександра Пажимського знаходяться в музеях:

  • Києва (Український центр народної культури ім. Івана Гончара, музей українського народного декоративного мистецтва, музей гетьманства);
  • Львова (Етнографічний музей під відкритим небом);
  • Запоріжжя (Національний заповідник «Хортиця»);
  • Канева (Національний музей Тараса Шевченка);
  • Сум (художній музей);
  • Нетішина (історичний музей);
  • Хмельницького (обласний краєзнавчий музей).

Роботи знаходяться також в приватних музеях, збірках, колекціях України, США, Німеччини, Голландії, Англії, Канади. Публікувалися роботи в журналах: «Україна», «Народне мистецтво», «Народна творчість та етнографія», в календареві «В мире прекрасного», а робота «Землиця» прикрасила обкладинку книги «Закувала зозуленька».

Поєднання знань з історії (краєзнавства) й мистецтва, дало змогу Олександрові Пажимському створити ряд чудових музеїв, які в свій час були еталонними. Він автор тематико-експозиційних планів (ТЕП) й художнього оформлення (архітектура експозиції тощо) музеїв історії (1974р. присвоєно звання «Народний»), меморіального ГРС М. Прокоп’юка (1980 р. присвоєно звання «Народний») в Самчиках, Пасічній (1976р.), Красносілці (1990р.), Пишках (1992р.), Левківці (1992р.), Олександрівці (1990р., Вінниччина). А також багатьох тематичних постійно діючих, пересувних виставок – зокрема: «Відомі поляки на терені Старокостянтинівщини», «Ландшафтний архітект Діоніс  МакКлер», «Мистецтво в побуті селян південної Волині», «Пам'ятки сакральної архітектури Старокостянтинівщини», «Маєток Самчики», «Маєток Самчики і люди, ХІХ ст.», «Письменник й громадський діяч Волині ХІХ ст. Юзеф Крашевський», «Символи України», інші.

З 1960-х Олександер Пажимський розпочинає свою громадську діяльність як дослідник-краєзнавець. Записує спогади самчиківських старожилів, а для уточнення й збагачення знань про село, край, виїздить до архівів, музеїв, бібліотек Києва, Житомира, Кам’янця-Подільського, Острога, Москви, зустрічається із відомими фахівцями. По краплині зібрані відомості лягають в конкретні експозиції музеїв, монографій, книг, статей, розвідки тощо.

Музейна історія села, красивий маєток привертають численних туристів, навіть з-поза меж України. До Самчиків пролягають всесоюзні, обласні туристичні маршрути. Музей на громадських засадах, директором й екскурсоводом якого був Олександер Пажимський, же неспроможний належно обслужити зростаючу численність туристів. Музей стає найкращим в області, на його базі проводяться семінари, конференції музейних працівників області. Енергія і заповзятість Олександра Пажимського, рішучість у відстоюванні музеєфікації всього маєтку, дають свої результати. Рішенням облдержадміністрації, на початку 90-х років, на базі маєтку, музеїв створюється відділ «музей – маєток Самчики» обласного краєзнавчого музею. Завідувачем стає Олександер Пажимський. Маєток набуває заслуженої популярності. Розпочинаються ретрореконструкційні роботи в парку; на архітектурних  будівлях. З палацу виводиться агрохімлабораторія сільськогосподарської дослідної станції, що завдала непоправної шкоди загалом палацу. Маєток потребував комплексної охорони. В 1997 році нова перемога, за наполяганням директора відділу, громадськості й науковців України, керівництва облдержадміністрації, Кабінет Міністрів ухвалює Постанову про оголошення «маєтку Самчики», враховуючи його історичну, мистецьку, культурну, екологічну, просвітницьку цінність – Державним історико-культурним заповідником «Самчики». Директором призначається Олександер Пажимський.

За роки творчої науково-дослідницької праці в численних експедиціях на терені Старокостянтинівщини, в архівах, бібліотеках Олександер разом з науковцями відділу, заповідника зібрав величезний матеріал з історії краю, народної традиційної культури, що влилося у працю «Матеріальна й духовна культура Старокостянтинівщини ХІХ  початку ХХ ст.». Олександер є автором статей цієї праці: «Народний одяг Старокостянтинівщини», «Декоративний розпис», «Художнє ткацтво й килимарство», «Писанкарство», «Витинанка». Ця робота науковців виконана на високому науковому рівні й заслуговує на увагу дослідників народної культури.

Із створенням в 1960-ті роки Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) стає його членом, головою первинної організації села. В 1990 році за вклад в пам’яткоохоронну справу обирається VI з’їздом УТОПІК в Чернігові членом Великої Ради товариства.

Як чин честі є виступ Олександра на районній конференції товариства охорони пам'яток історії й культури на початку 1980-х років проти руйнування (знищення) комуністичною владою старовинних дерев’яних церков, серед яких була дуже гарна церква волинського типу поставлена місцевим майстром в селі Решнівка. Відомий український фахівець сакрального мистецтва доктор Григорій Логвин про цю церкву писав Олександрові: «Це просто шедевр». Але танком її знищили. Загинули в цей період церкви в Губині, Деркачах, Решнівці, Іршиках, Киселях. Це був нечуваний на той час протест; Олександром Пажимським зайнялося КГБ, але він вистояв й продовжує боротися за збереження пам'яток культурної спадщини.

На початку 1970-х років (біля п’яти років) Олександер за завданням працівника університетської бібліотеки у Вроцвалі «Оссолінеум», архітектора за освітою п. Романа Афтанази, вивчає, досліджує, фіксує палацово-паркові ансамблі Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Житомирської областей. Для цього самотужки студіює мистецтво архітектури, вивчає термінологію, аби його описи палаців, їх інтер’єрів, парків (ландшафтна архітектура) були професійні. Його світлини (фото) й описи маєтків мають високу оцінку Романа Афтанази. В 11-ти томовій праці вміщено біля 500 світлин і описів маєтків зроблених Олександром, що дало повід для дарчого підпису на книгах Романом Афтанази Олександрові як співавторові цих книг. Це висока оцінка для Олександра від такого відомого дослідника маєтків. Праця Романа Афтанази вже витримала п’ять видань в Польщі; стала вельми популярною й в Україні. Це внесок Олександра в польську культуру й українську. Тоді ж він мав також неприємності від владців, спецорганів.

Олександер Пажимський автор книги «Садибні ансамблі подільської Волині» (1997) та в  співтоваристві із сином Богданом «Маєтки (палацово-паркові ансамблі) Хмельниччини XVIII-XIX ст. ст.» (2006). Ще одна грань зацікавлень Олександра – гербівництво. Він автор герба села Самчики (ще в 1960-х), герба свого роду, в співавторстві із художником Борисом Шнайдером (із села Самчики) гербів міста Старий Костянтинів, села Губин, Старокостянтинівського району, проекту гербів Херсонської, Хмельницької областей.

Олександер Пажимський творчо різностороння людина. Ми знаємо його художній хист, його знання з історії краю, охорони пам'яток культурної спадщини, геральдики, ландшафтної архітектури, що відбилося у відтворенні об’ємно-просторових композицій маєткового парку (його картин), проектів створення музеїв де поєднується історія, образне художнє мислення, а відтак своєрідна режисура, сценарій показу матеріальних речей (експонатів); отже ще одна грань діяльності Олександра, як сценариста й режисера. Перші свої роботи  в цій царині діяльності Олександер розпочав знову ж таки в 60-ті роки минулого століття, коли ним були написані сценарії тематичних вечорів «Отчий дім», «Осінні серпанки», свята-дійства до 300-ліття Переяславської угоди. Він автор-переможець конкурсу на найкращий сценарій проведення свята «Старокостянтинову – 430», автор сценарію й режисер свята села «Самчикам – 450». Автор проекту й сценарію та режисер краєзнавчої гри школярів «Це ви знаєте?!», яка проіснувала понад 10 років (приймали участь групи учнів шкіл Самчики, Старокостянтинова, Ладиг). Режисер свята «Козацькому роду, нема переводу» в Старому Костянтинові (1994). Автор проведення свята вшанування письменника й громадського діяча Волині ХІХ ст. Юзефа Ігнація Крашевського й відкриття пропам’ятної таблиці на будинку школи в с. Киселі де проживав письменник.

Олександер завжди повен нових задумів, ідей. Проявляється це в його основній роботі на посаді старшого наукового співробітника Державного історико-культурного заповідника «Самчики», громадській роботі. Це відтворення типологічних інтер’єрів ХІХ ст. палацу – заповідника, де велику роль має знання того періоду, його мистецьких ідей; створення в маєтковому парку нових об’ємно-просторових мистецьких композицій, як творів мистецтва певного періоду культури; це вболівання за історичне й культурне минуле в розвої сучасного міста Старокостянтинова – малої столиці краю; збереження культурної спадщини. Він залишається чи не однією із найяскравіших особистостей на Старокостянтинівщині, серед поборників збереження й використання культурної спадщини в екології культури краю, збереженні й розвої етнокультури, особливо традиційного народного мистецтва, звичаїв, образів, мови.

На гербові Пажимських стоїть такий девіз «GENE POLONUS, NATIONE RUTENUS» - «ГЕНИ ПОЛЬСЬКІ, НАЦІОНАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКА». І цим він гордиться, бо його внесок в польську й українську культури вагомий.

Олександер (Матвійович) Пажимський член Національної спілки художників України (1992р); член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1992р); Заслужений майстер народної творчості України (1994р); лавреат Всеукраїнської премії ім. Данила Щербаківського (2002р); лавреат обласної премії ім. Петра Бучинського (2004р). член пам’яткоохоронної комісії області, член архітектурно – містобудівної ради м. Старокостянтинова. Почесний член Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині (2006р). 

Багато справ і досягнень у нього попереду.

Реєстр наукових праць, статей, розвідок, повідомлень (публікованих й неопублікованих).

1991

  1. Антоніни. // Корчагінець, 20 травня.
  2. Славні імена. // Світло Жовтня, 15 березня.
  3. Гальшка- князівна Острозька. // Світло Жовтня, 6 липня.
  4. Говорять архіви. // Світло Жовтня, 12 жовтня.
  5. А садиба справді незвичайна. // Радянське Поділля, 5 листопада.
  6. Людина з легенди. // Світло Жовтня.
  7. Повернути ім’я. // Радянське Поділля.
  8. Із неопублікованих спогадів про М.А. Прокоп’юка. // Чекістський вісник, № 3.
  9. Створення типологічних інтер’єрів першої половини ХІХ ст. парадних залів південної анфілади палацу маєтку Самчики. (Методологічний проект).
  10. Маєток Самчики. (Монографія).
  11. Маєток Новоселиця.
  12. Юзеф Ігнацій Крашевський, знаний польський письменник, художник, громадський діяч Волині ХІХ ст. (с. Киселі).
  13. Визволення села Самчики від німецько-фашистських загарбників (6 березня 1944) в результаті Проскурівсько-Чернівецької операції.
  14. Історія села Самчики.
  15. Писанкарство на Україні і його локальні особливості півдня Волині.
  16. Маєток Самчики – пам'ятка палацово-паркових ансамблів України.

1992

  1. Самчики. Палацово-паркове мистецтво України. // Родослав (республіканський тижневик), № 2 (30) січень.
  2. Тут видатні народились. // Подільські вісті. № 160, 17 листопада.
  3. Український народний одяг терену Старокостянтинівщини. (Розвідка до монографії).
  4. Знамениті поляки на терені Старокостянтинівщини (XVIII-XX ст.).
  5. Ландшафтний архітект XVIII-XIX ст. ст. Діоніс МакКлер на Волині й Поділлі (сучасна Хмельниччина). Життя й творчість. (Розвідка до виставки, публікацій).

1993

  1. Січові стрільці й уряд УНР в Старокостянтинові (1919). // Життя Старокостянтинівщини, № 66; 68, жовтень.
  2. Знамениті поляки на землі Старокостянтинівський. // Життя Старокостянтинівщини, 12 травня.
  3. Маєток Антоніни. // Пам'ятки України, № 1.
  4. Самчиківський парк. // Матеріали другої практичної конференції до 500-річчя Хмельницького «Культура Поділля: історія і сучасність», 27-29 травня.
  5. Етнографи, які вивчали Старокостянтинівщину в ХІХ-ХХ ст. ст.
  6. Топоніміка села Самчики.
  7. Топонімічні назви місцевостей і перекази про них – Решнівка, Губин. (В співавторстві з Г.Р. Раковським).

1994

  1. Ландшафтний архітектор Діонісій МакКлер на Поділлі. // Творці історії краю. (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9-11 вересня). Хмельницький. С.-269.
  2. Садиби-пам'ятки Старокостянтинівщини. // Голос громади, № 39, 12 листопада.
  3. Старокостянтинів – місто козацької слави. (Короткий історичний нарис). Видано до свята «Козацька звитяга» в Старокостянтинові, 26 червня.
  4. Маєток Новоселиця. // Голос громади, № 40, 18 листопада.
  5. В співавторстві з Г.Ф. Раковським. Топоніміка сіл Ладиги, Лажева, Баглаї, Ілляшівка.
  6. Церква Параскеви П’ятниці в селі Самчики – пам'ятка національної культурної спадщини. (Монографія).
  7. Настінний декоративний розпис Старокостянтинівщини.
  8. Художнє ткацтво, килимарство й природні барвники Старокостянтинівщини.
  9. Писанкарство.
  10. Художник і музей. (Методологічна рекомендація).
  11. Юзеф Ігнацій Крашевський – визначний польський письменник, художник, громадський діяч Волині. // Велика Волинь: минуле й сучасне. (Матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції). Хмельницький – Ізяслав – Шепетівка. Жовтень, С.-198-203.
  12. Видатні поляки Старокостянтинівщини (XVIII-поч. ХХ ст.). // Велика Волинь: минуле й сучасне. (Матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції). Хмельницький – Ізяслав – Шепетівка. Жовтень. С.-204-207.
  13. Діонісій МакКлер – ландшафтний архітектор на терені Волині. // Велика Волинь. С.-230-233. 

1995

  1. Походження назви села Самчики. (Наукова розвідка).
  2. Случ – річка села й краю.
  3. Архітектура маєтку Самчики.
  4. Власники маєтку Самчики Чечелі, Угрімов, Шестаков.
  5. Відомі самчиківчани. (Ці статті вміщено в газетах: «Подільські вісті», № 66, 10 червня; Голос Громади, № 25 (81), 9 червня.
  6. Мальовниче село Самчики. // Життя Старокостянтинівщини, № 41, 7 червня.
  7. Наша земля. // Життя Старокостянтинівщини, № 41, 7 червня.
  8. Маєтки – палацово-паркові ансамблі Волині й Поділля (терен сучасної Хмельниччини) XVIII -XIX ст. ст.
  9. Власники палацово-паркових ансамблів і їх творці-архітектори, декоратори.
  10. Маєткові парки і їх архітектура.
  11. Художник маєтків – Наполеон Орда.
  12. Орнаментальні мотиви в писанкарстві.
  13. Многая літа вам, Самчики. // Подільські вісті, № 66, 15 червня.
  14. Селу Самчики – 450. // Голос Громади, 9 червня.

1996

  1. Герб села. // Пробудження, № 1 (73), лютий.
  2. Вища Погоріла (Миролюбне). // Голос громади, № 2.
  3. Самчиків ці не корились. // Життя Старокостянтинівщини, № 32, 1 травня.
  4. Надслучанський край – Старокостянтинівщина. (Краєзнавчий нарис для районної бібліотеки).
  5. Вишивка, ковальство, плетення, дереворізьба. (До монографії).

1997

  1. Садово-паркове мистецтво Поділля й Волині кінця XVIII- першої половини ХІХ ст.
  2. В співтоваристві з Г.Ф. Раковським. Традиційна народна художня творчість Старокостянтинівщини ХІХ- поч. ХХ ст. // Старокостянтинів і край в просторі часу (Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Велика Волинь») Хмельницький – Старокостянтинів – Самчики. С.-224-240.
  3. Кордон Поділля й Волині (XV-XVII ст.ст.) на терені сучасної Старокостянтинівщини. // Старокостянтинів і край в просторі часу. (Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Велика Волинь»). Хмельницький – Старокостянтинів – Самчики. С.-200.
  4. Проблеми охорони, збереження й використання пам'яток культурної спадщини на Старокостянтинівщини.
  5. Традиційний одяг жителів Старокостянтинівщини. // Старокостянтинів і край в просторі часу. (Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Велика Волинь»). Хмельницький – Старокостянтинів – Самчики. С.-215-223.

1998

  1. Повернення площі Ринок. // Голос Громади, № 22 (222), 29 травня.
  2. Туристичний бізнес на Старокостянтинівщині: романтична індустрія. // (Матеріали Всеукраїнської  науково-практичної конференції «Підприємництво на Хмельниччині: історія і сучасність»). Хмельницький.
  3. Синявські, Чарторийські. // (Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої, науково-практичної конференції «Поділля й Південно-Східна Волинь в роки визвольної війни українського народу середини XVII ст.»). Стара Синява, 19 вересня.
  4. Вацлав Жевуський. (Нарис).
  5. Історик Поділля Антоній Роллє. (Нарис).
  6. Маєтки – палацово-паркові ансамблі XVIII-поч. ХІХ ст. – осередки культури Поділля й Волині (терен Хмельниччини). // Дивокрай.

1999

  1. Охорона, збереження, використання пам'яток палацово-паркового мистецтва згідно чинних законодавчих актів. (Рекомендації).
  2. Герої й манкурти. // Голос Громади, № 1,2, 14 січня.
  3. Палацово-паркові ансамблі XVIII-XIX ст.ст. осередки культури. // «Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки». (Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної наукової конференції (23-24 червня). Хмельницький. С.-239.
  4. Відомі поляки на терені Старокостянтинівщини (XVIII-XIX ст.). // (Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної конференції 23-24 червня. «Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки»).Хмельницький. С.-596.
  5. Антоній Юзеф Роллє. // «Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки». (Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної наукової конференції). Хмельницький. С.-596.

2000

  1. Ренесанс мистецтва давньої народної культури – кальовки і їх історична тяглість на Старокостянтинівщині. Болохівщина: земля і люди. // (Матеріали Всеукраїнської наукової-практичної конференції «Велика Волинь» Т. 20. 23-24 червня. Хмельницький – Стара Синява – Любар. С.-314.
  2. Каравани українського степу (Чумацький шлях і дещо про чумакування на півдні Волині). // (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю з часу заснування Товариства дослідників Волині). Житомир, 20-23 вересня.
  3. З нашої минувшини. Шість чи вісім? // Голос Громади, № 34 (339).
  4. Короткий історико-мистецький нарис «Палацово-парковий ансамбль Самчики». (Із монографії «Маєток Самчики»).
  5. Оборонні споруди Старого Костянтинова за «Інвентарем 1615 року» та іншими літературними джерелами.
  6. Концептуальне обґрунтування ретрореконструкції ансамблю Домініканського монастиря XVI-XVIII ст. й оборонної вежі в Старому Костянтинові і його пристосування до сучасних потреб.
  7. Пропозиції до розроблення Генерального плану розвитку Державного ІКЗ «Самчики» в селі Самчики Старокостянтинівського району, Хмельницької області.

2001

  1. В співавторстві із Б. Пажимським. Історичні шляхи Старокостянтинівщини. // «Острогіана в Україні і Європі». Матеріали міжнародного наукового симпозіуму («Велика Волинь» Т.23. 29-30 червня. Старокостянтинів. С.-291.
  2. Історико-культурна спадщина Старого Костянтинова: проблеми її охорони, збереження й використання. // «Острогіана в Україні і Європі». Матеріали міжнародного наукового симпозіуму («Велика Волинь» Т.23). Старокостянтинів. С.-246.
  3. Щоб не втратило місто свого обличчя. // Голос Громади, № 22-23, 16,23 серпня.
  4. Перший у незалежній Україні. // Шлях перемоги, 28 червня – 11 липня.
  5. Атрибуція і закладання Самчиківського (маєткового) парку. // (Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 200-річчю закладення Самчиківського парку «Садово-паркове мистецтво на межі тисячоліть». Самчики.
  6. До питання вивчення садово-паркового мистецтва, його пам'яток й деякі проблеми в цьому. (Матеріали до конференції).
  7. Основні принципи побудови художніх композицій в садово-парковому мистецтві XVIII-ХІХ ст. ст.
  8. Короткі рекомендації щодо реставрації історичних краєвидних резиденціальних парків - пам’яток садово-паркового мистецтва XVIII-XIX ст. ст.
  9. Українсько маєткова культура XVIII-XIX ст. ст. сучасний стан, нагальні проблеми охорони збереження й використання.
  10. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (ПСПМ) – природно-історичні об’єкти екокультурної спадщини та їх проблеми в системі природно- заповідного фонду (ПЗФ) й правової охорони.
  11. Тематико-експозиційний план виставки «Юзеф Ігнацій Крашевський» в школі села Киселі.

2002

  1. Дозвольте, не погодитись… // Голос Громади, № 24,25,26,27.
  2. Діяльність Ю.І. Крашевського на ниві збереження культурної спадщини. // Науковий збірник «Велика Волинь» Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т.28. 26-27 жовтня. 
  3. Обґрунтування передачі руїн Хрестовоздвиженської церкви (костелу) в м. Старий Костянтинів громаді УПЦ КП.
  4. Село Киселі – «золоте яблуко» в житті Юзефа Ігнація Крашевського, в його поглядах «селянського повстання».
  5. Юзеф Ігнацій Крашевський в зв’язках з Урбановськими, іншими діячами культури.
  6. Пропозиції щодо туристичної індустрії Старокостянтинівщини.
  7. З історії культури села Самчики. (Короткий нарис).

2003

  1. Яка доля чекає комплекси будівель оборонної вежі – пам'яток національного культурного надбання. // Голос Громади, № 7, 13 лютого.
  2. Полонія Старокостянтинівщини в її особах.
  3. Видатні діячі культури, освіти, науки що бували в маєтку Самчики.
  4. Яблоновські гербу Прус ІІІ.
  5. Короткі історичні відомості про винокуріння в Старокостянтинівському повіті Волинської губернії ХІХ – поч.. ХХ ст. 

2004

  1. Волинський період в житті Юзефа Ігнація Крашевського. // Життя Старокостянтинівщини, № 41-42, 22 травня.
  2. Юзеф Ігнацій Крашевський: «Я ніколи не сіяв незгоди». // Новини Поділля, № 21, 20 травня.
  3. Оборонні споруди Старого Костянтинова за «Інвентарем 1615р.». // (Матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції «Житомир в історії Волині й України».
  4. Полонія Старокостянтинівщини в особах. // (Матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції «Поляки на Волині: історія і сучасність»). «Велика Волинь» Т.30, Житомир 17-19 жовтня.
  5. Українська маєткова культура XVIII- ХІХ ст. ст.: сучасний стан, нагальні проблеми охорони, збереження й використання. // (Матеріали міжнародної наукової конференції «Польські двори і резиденції на Україні»). Вінниця. 24-26 вересня.
  6. Ренесанс мистецтва давньої народної культури – мальовки (розпису) і її історична тяглість на Старокостянтинівщині. // (Матеріали регіональної історико-краєзнавчої конференції «Південно-Східна Волинь в контексті давньої та середньовічної історії України». Нетішин. 20 жовтня.
  7. Науково-обґрунтовані рекомендації з охорони, збереження й використання Антонівського парку, пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, елементу палацово-паркового ансамблю-маєтку Антоніни XVIII-XIX ст. ст.
  8. Хоєцькі, Чечелі – фундатори та розбудовники маєтку Самчики у XVIII ст.
  9. Проект відтворення історичних пейзажів (об’ємно-просторових ландшафтних композицій) маєткового парку Державного ІКЗ «Самчики» (2004-2010 роки).
  10. Атрибуція монументального розпису замкової церкви Святої Трійці в місті Старий Костянтинів.
  11. Науково-обгрунтовані практичні рекомендації відродження й розвитку народного традиційного декоративно-прикладного мистецтва в Хмельницькій області.

2005

  1. Ходіння за три моря. // Голос Громади № 31-42, 22 грудня.
  2. Проблеми розвитку традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва Хмельниччини. // (Матеріали обласної науково-практичної конференції «Фольклорна спадщина та етнографія: шляхи збереження й розвитку». Хмельницький. 20 серпня.
  3. Декоративний розпис Старокостянтинівщини (стінопис, мальовки). // Народне мистецтво № 1-2. С.-12.
  4. Маєтки Хмельниччини, їх доля на початку ХХ ст. на прикладі твору «Pozoga» («Пожежа») польської письменниці Софії Коссак-Шчуцької й повернення їхньої слави.

2006

  1. Ходіння за три моря. // Голос Громади. № 1,2,3,4. січень.
  2. Туризм – романтична індустрія. // Голос Громади. № 11,13. березень.
  3. Культурна спадщина і її похідні галузі-туризм (туристична індустрія), сувенірне виробництво – художні промисли й ремесла (народне традиційне декоративно-прикладне мистецтво).
  4. Історична хроніка маєтку Самчики.
  5. Архівні й літературні джерела подій Української національної революції XVII ст. на Старокостянтинівщині для проекту відзначення героїчної оборони м. Острополі козацької залоги від польських військ 5-10 червня 1649р.
  6. Пропозиції відзначення 800-ліття м. Старий Костянтинів (Кобузя) та 480-річчя від дня Народження його розбудовника, видатного діяча Руси-України кн. Костянтина Острозького й Магдебурзького права міста.
  7. Атрибуція монументального розпису замкової церкви Святої Трійці в місті Старий Костянтинів. Кобудь, Костянтинів, Старий Костянтинів: історія, археологія, культура, архітектура. // Науковий збірник «Велика Волинь». Т.34. Старокостянтинів. С.-283.

2007

  1. Дещо про сакральне архітектурне мистецтво (й не тільки) на прикладі пам'яток подільської Волині (Старокостянтинівщини), проблеми українського державотворення: історія і сучасність. // (Матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції присвяченої 100-річчю від дня народження Олега Ольжича та 90-річчя УНР). Том ІІ. Житомир. С.-159.
  2. Пропозиції й обґрунтування відкриття в місті Старий Костянтинів вищого навчального закладу.

10356180_563735907089606_5619986110436305635_n10603368_563736507089546_4937785005163218238_n10609548_563734487089748_5992996045870985676_n10615634_563735067089690_3742493396705188224_n10616657_563736887089508_6964669367545562778_n1653931_563737100422820_6493051787897028779_n