Людмила Чечель — народилася в селищі Комишуваха на Запоріжжі.
Закінчила факультет журналістики Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка.
Працювала в газетах «Вечірній Київ», «Освіта», «Вісник Чорнобиля», журналі «Жінка», часописах «Свобода», «Наше життя», які виходять за кордоном. Нині – заступник головного редактора газети «Культура і життя».
Пишу оповідання, новели, есе.
Лауреат мистецької премії «Київ» імені Анатолія Москаленка у галузі журналістики.
Не вірю...
Мамусю, вони знову прилетіли. Горлиці сіли на воротях, про щось лагідно вуркочуть. Притулившись один до одного, птахи пильно розглядають наше подвір’я. Я сиплю пригоршню зернят, які губляться у вже прив’ялому споришевому килимку. Пара сизокрилих обережно спускається на землю. Знаю, вони чекали, коли ти обізвешся й лагідно попросиш до двору… Вони сумують за тобою, як і я. Наш двір за мить осиротів. Ось і ластівки шугають, шукають твій силует. Одна вмощується на гілочку кліматіса й тужно дивиться… Якось, мамусю, ти запитала мене: «А ти знаєш, про що вони думають?»
Хтось колись визначив моє життєве кредо: завжди знає, чого хоче, і прагне того досягти.
Дуже люблю фотографувати й писати…
Отож, коли не пишу –розшифровую…
Коли не розшифровую – читаю…
Коли не читаю – малюю…
Коли не малюється – тчу на маленькому верстаті равликів. Назвала їх «Равлики бажань». Дарую друзям на здійснення бажань…
Щороку, на свій день народження, придумую якусь приємну програму.
Цього року виготовила й вишила бісером 19 ( число, день народження) сердечок й роздарувала найріднішим та найближчим друзям. J
Трохи бавлюся бісером, вишиваю…
Люблю каву. Колекціоную кавові горнятка. Їх уже біля три сотні…