Жінка-УКРАЇНКА

Еліна Заржицька

Оксана Радушинська: «Можливо саме зараз у якомусь із видавництв забирають з друкарні книгу нашого сучасника, котра от-от прогримить не на десятки, а на сотні років, безапеляційно ставши «класичним смаком епохи...»

Місто Старокостянтинів, котре має унікальну історію, розкішну старовинну архітектуру та лежить в дуже гарній місцевості відоме не тільки старовинним замком князів Острозьких. На теперішній час це місто стало колискою Славка Хоробрика – казкового хлопця, який допомагає правоохоронцям легко й невимушено навчати наших дітей правилам дорожнього руху. «Матінкою» Славка стала мешканка Старокостянтинова, авторка 15 книг поезії, прози для дітей і дорослих Оксана Радушинська.

16 книга – «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі», відзначена Всеуцкраїнським літературним конкурсом «Коронація слова», не змусила на себе чекати. І вже в липні прихильники літературної творчості пані Оксани мають змогу придбати цей чудовий пригодницько-казковий роман для дітей середнього шкільного віку, що презентує видавництво «Навчальна книга – Богдан» (Тернопіль).

Мені довелося особисто поспілкуватися з цією талановитою молодою жінкою і розпитати про деякі особливості творчості письменників-початківців, дізнатися, чи можливо досягти успіху, якщо мешкаєш у маленькому провінційному містечку і ще багато-багато цікавого...

– Пані Оксано, Ви – шанована людина, відзначена численними нагородами. Пам’ятаєте, яка була першою?

– Дякую! Якось так склалося, що в ранні літа, коли навчалася у школі, я не брала участі у різноманітних міжшкільних-міських-обласних мистецьких змаганнях. Чи то вони не проводилися тоді так активно,як тепер, чи просто проходили повз мене?.. Словом, почала випробовувати творчі здібності вже геть у свідомому віці. Звісно, до того були якісь шкільні грамоти за успішне навчання і участь в тих чи інших шкільних турнірах… Але першою відзнакою, схожою за ефектом з вибухом бомби, стало вручення титулу «Українська Мадонна» у 2003 році. На той час в Україні існував такий журналістсько-соціальний конкурс – нагороди вручалися за найвдаліший теле-радіо-газетярський матеріал про яскраву жінку-сучасницю. Переможцями ставали і журналіст, і його героїня. Про мене написала кореспондентка обласної газети «Подільські вісті» Тетяна Слободянюк. А я на той час вже мала в активі декілька книг, вела активне соціальне життя, заочно навчалася, працювала... Отак удвох перемогли!

– А за досягнення на літературній ниві?

Це, звичайно, міжнародний конкурс молодих літераторів «Гранослов» у 2005 році! Після нього мене запросили до Національної Спілки письменників України і за рік – отримала жаданий квиток «офіційного» письменника.

– Ваша творчість багатогранна. Ви працюєте на радіо, пишете вірші, казки, прозу для дорослих. Звідки така різноплановість?

–…А ще – працюю на обласному телебаченні, сьомий рік поспіль веду мистецьку передачу – популяризую музику, пісню (зокрема й авторську). Щодо різноплановості, то просто не роблю нічого такого, що б мені не подобалося, від чого б не отримувала задоволення. Природно, що інколи накочує втома, але втома від бездіяльності – важча і більш руйнівна, ніж від надмірного навантаження. Вона минає, варто відпочити. Страшніше, коли відпочинок затягується в часі, бо немає у що вкладати свої душевні емоції, фізичні зусилля. На щастя, для мене такі міркування – теорія! Тому й дорожу всім, що вмію, можу і хочу робити. А ще залюбки «ведуся» на нові цікаві проекти, чи й сама їх вигадую.

– Це можна сказати і про славнозвісного Славка Хоробрика? Дійсно, симпатичний хлопчик вийшов...

– Вдячна долі, що подарувала мені знайомство з креативною, енергійною молодою жінкою, підполковником міліції Інною Глегою. Саме вона вигадала персонаж Славка Хоробрика, аби використовувати його під час профілактичних заходів зі школярами, нестандартно навчати дітей безпечній і правовій поведінці. Якщо задля того, щоб виростити свідомих громадян, потрібно з ними гратися – ми будемо гратися, – говорить пані Інна. А я вже написала історії зі Славком Хоробриком в ролі головної дійової особи. Отому ми жартома-серйозно стверджуємо, що у Славка – дві мами: ідейна і літературна.

– Плануєте познайомити зі Славком маленьких мешканців Дніпропетровщини або інших східних областей? Чи це такий собі ексклюзив тільки для Хмельниччини?

– Чому ж тільки для Хмельниччини? Нещодавно, скажімо, побували зі святом «Славко Хоробрик збирає друзів» у Рівному. Залюбки завітаємо нашою дружною, спрацьованою літературно-міліційною командою і до Дніпропетровська. Запрошуйте!

– Оце дійсно гарна новина. Думаю, що дізнавшись цієї новини, педагоги, бібліотекарі або й працівники ДАЇ зрадіють можливості посилити виховну та роз’яснювальну роботу серед школярів. І, головне, - ініціатива йде не від центру, а, навпаки, з досить віддаленого регіону.

А скажіть, щоб досягти успіху в літературі, людині обов’язково треба змінювати місце мешкання і їхати до столиці? Яка Ваша думка?

– Мені здається, коли серце б’ється без фальші, то його биття почують не лише в столиці, а й у найвіддаленіших закутках. Авжеж, Київ дає багато можливостей, але не кожен із нас створений для Києва. Мені, до прикладу, потрібна врівноважено-провінційна тиша мого древнього Старокостянтинова, його охайність, його квітково-зелена вишуканість, тутешнє відчуття «домашності», зрозуміле навіть без слів. Тут я чую і тих, хто поруч, і себе. Дехто може кинути: «нудота…». А я скажу: «мир…». Врешті, із сучасними засобами комунікації, зовсім не складно залишатися, якщо не в центрі, то принаймні не на узбіччі подій.

– Є цінності вічні, є тимчасові. Раніше казали: «смак епохи». Чи можна оцінити якийсь сучасний твір точно й безпомилково і з упевненістю стверджувати, що він стане «класичним» через 50 або й 100 років?

Дуже шкода, та я не можу назвати себе великим знавцем у сучасних літературних процесах. Вдається почитати лише дещицю з нововиданого, бо щоденні життєві, професійні і суспільні обов’язки не залишають вибору: або робиш, що повинна, або… однаково робиш, що повинна, адже ніхто інший не зробить за тебе. От і лишається на читання – крихта часу. Захоплююся людьми, які встигають за всіма літературними новинками і з легкістю ведуть судження: що на що схоже і хто чим збагатив літературну полицю. Та, поза сумнівом, наші живі класики Ліна Костенко, Оксана Забужко і через 50 і через 100 років будуть Ліною Костенко і Оксаною Забужко. Втім, можливо саме зараз у якомусь із видавництв забирають з друкарні книгу нашого сучасника, котра от-от прогримить не на десятки, а на сотні років, безапеляційно ставши «класичним смаком епохи»?!

– Ви є членом жури Всеукраїнського літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль). Ваші враження від конкурсу.

– Рік тому мені вже довелося читати художні твори у такому ж спресованому ритмі – мала честь, в якості переможниці попереднього року, входити до складу журі «Коронації Слова». Тепер підходжу до справи вже з досвідом – не відкладаю все на вихідні, як робила, а повертаюся до читання конкурсних робіт кожної вільної хвилинки, занотовую враження, аби потім узагальнити їх і написати в огляді, намагаюся зрозуміти текст навіть з огріхами, адже ми оцінюємо не професійних письменників, а лише потенційних метрів слова.

– Що можете сказати про рівень робіт нашої молоді?

– Деякі конкурсні роботи читаєш, бо мусиш… Але трапляються й такі, коли забуваєш про необхідність оцінювання, а просто поринаєш у сюжет. Отоді – найприємніше! Загалом рівень робіт досить гарний. Щодо тем – переважає фентезі й космічні подорожі (принаймні, так було в першому турі). Частенько відчувається елементарний брак досвіду, коли автор ще не виписався, або віком не доріс до теми, за яку взявся. Але, кажуть, молодість – це недолік, який з віком минає. Вірю, що й автори набудуть необхідної професійності, аби творити літературу і бути її частиною. А конкурс на премію ім. Олександри Кравченко (Девіль) – гарний для цього старт.

– Може, для себе особисто, Ви якусь із робіт виділили? Що саме в ній Вам сподобалося?

– Перша конкурсна робота, яку я прочитала у першому турі – «Господній вовк». Сподобалася соковита мова, вдале використання синонімів, розуміння, що автор не намацує «декорації», а чітко їх бачить. Також не лишили байдужою роботи «Совершая наше «мы»», «Емігрантка», «Песок». Вони не штучні, живі.

– Ваші побажання молодим письменникам.

– Не сумніватися у власних силах, навіть якщо їх зовсім не лишається! Не розчаровуватися, навіть якщо не все складається, як хотілося б! Зважати на критику, але не дозволяти їй себе знищити, бо ніхто не напише нічийого твору, окрім одного-єдиного автора, який має написати саме той, а не інший твір. І ніхто не пройде за когось його дорогу. Тому – впевнено і вперед!

«...не роблю нічого такого, що б мені не подобалося, від чого б не отримувала задоволення»

Оксана Радушинська (Старокостянтинів, Хмельниччина) – поетеса, прозаїк. Кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ст.; член НСЖУ, НСПУ, Міжнародної Співдружності письменницьких Спілок; почесний громадянин м.Старокостянтинова.

Переможниця більше 50-ти міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів: «Гранослов», «Благовіст», ім. Олеся Гончара, «Православна моя Україна», «Кришталеві джерела», СФУЖО ім. Марусі Бек (Канада), «Золотий лелека», «Коронація слова», Кабінету Міністрів України, гранта Президента України. Відзнаки: «Українська Мадонна десятиліття», «Жінка ІІІ тисячоліття».