Ми стали інші, піднялись, в огненнім зареві столиця,
А ми й не думали колись, що проклинатимем убивцю,
Що стане ближчим вірменин, аніж свій рідний брат по крові,
Що знов поринем в вир війни під ночі й Господа покровом...Несе Дніпро на хвилях гнів, ридає небо із відча'ю,
Прости, мій Господи, мені – я смерті брата не прощаю!!!
Наталія Крісман