Жінка-УКРАЇНКА

Рис.1. Графічне зображення сорочки тунікоподібного крою

Як видно із креслення, дана сорочка у розгорнутому стані нагадує хрест, що здавна є оберегом. Можливим є інший варіант цього типу крою, який дає змогу виконати вужчі плечові частини і не використовувати ластовицю (клинця, що вшивається в рукав для розширення пройми) (рис.2):

Рис.2. Модель тунікоподібної сорочки

Ще одним варіантом крою можна вважати сорочку з бочками, ластовицю в якій можна викроїти разом з ними чи окремо (рис. 3):

Рис. 3. Тунікоподібна сорочка з бочками

Отже, як бачимо, такий крій надзвичайно раціональний та економний. Даний тип крою дозволяє осучаснити сорочку, регулюючи довжину, ширину рукава, величину ластовиці, форму горловини та ін. Сорочка тунікоподібного крою дуже проста в оздобленні та змережуванні (ручному з'єднанні деталей з допомогою спеціальних швів). Якщо в питаннях оздоблення сорочки сучасна жінка компетентна в тій чи іншій мірі, то питання з'єднання деталей сорочки викликають труднощі. Так, сьогодення технічно багате, існують широкі можливості машинного з'єднання окремих деталей сорочки, проте ні з чим не порівняти декоративність та оригінальність ручного з'єднання деталей сорочки (далі – змережування). Існує багато способів змережування, а саме: черв'ячок, шеляжок, городки та інші. Проте, у спеціальній літературі мало уваги відводиться безпосередньо технології змережування, тобто послідовності з'єднання деталей сорочки та способів змережування одночасно.

Отже, тунікоподібна сорочка характеризується найпростішою послідовністю змережування, а саме: обробка країв деталей → з'єднання ластовиці з рукавом → змережування рукава → обробка горловини → змережування рукава і стану → змережування передньої та задньої частин стану. Розглянемо кожен етап технології змережування тунікоподібної сорочки окремо. Отже, обробка країв деталей виконується шляхом підгинання зрізів вручну одним із способів: а) зріз двічі загинається, запрасовується і підшивається потайним швом; б) на відстані 1-1,5 см від краю зрізу виконується мережка “панка”, поділивши яку вздовж навпіл, знову двічі загинають тканину та підшивають рубець з допомогою мережки “одинарний прутик”.

Підгинання країв необхідно виконати у всіх деталей. Після виконання підгину деталі пропрасовують, надаючи їм правильної форми. Потім переходять до наступного етапу – змережування. Насамперед готують рукави: вмережують ластовицю і змережують рукав. Найчастіше змережують швами: “черв'ячок” (рис. 4), “городки” (рис. 5).

Рис. 4. Змережування швом “черв'ячок”

Рис. 5. Змережування швом “городки”

Вибравши один зі способів змережування, з'єднують всі деталі сорочки.

Окремо необхідно звернути увагу на оформлення горловини і пазушки. У сорочці тунікоподібного крою горловина може бути кругла чи прямокутна. Якщо горловина прямокутна і не передбачає коміра-стійки чи іншого коміра, то її можна оформити так: намітити лінію горловини на тканині, по всьому периметру наміченого прямокутника виконати шов “качалочка” (рис. 6) або “петельний крайовий” (рис. 7), не відступаючи від виконаного шва виконати 2-3ряди мережки “панка” (описуючи квадрат 2x2) для закріплення зрізу.

Рис. 6. Оформлення горловини швом “качалочка” та мережкою “панка”

Рис. 7. Оформлення горловини швом “петельний крайовий” та мережкою “панка”

Як правило, у сорочках такого типу з прямокутним вирізом горловини, вона оздоблюється вишивкою по всьому периметру. Отже, сама собою зникає потреба намічати виріз горловини – він буде частково зумовлений розміщенням орнаменту. Хоча потреба у розміщенні вирізу горловини обґрунтовується при виборі та розташуванні орнаментального оздоблення.

Після закріплення мережкою “панка” гладдєвого валика чи петельного шва, вирізають горловину та пазушку, адже вона оформляється аналогічно.

Якщо виріз горловини тунікоподібної сорочки овальний, то для його виконання необхідно знати обхват шиї, з допомогою якого визначають розміри вирізу горловини. Як правило, такий виріз горловини передбачає невеликий комір-стійку, який виконують за правилами технології пошиття стійки. Пазушка виконується так, як і при прямокутному вирізі горловини.

Наступним типом за ознакою крою є сорочка з уставками або плечовими вставками. У деяких місцевостях уставку називають “полики”. Уставки – це прямокутні шматки полотна, які вшиваються між передньою та задньою частинами сорочки вздовж нитки основи або піткання стану сорочки. На всій території України широко побутували обидва способи вшивання уставки.

Крій жіночої сорочки “до уставки” наочно ілюструється в альбомі “Квітуче народне мистецтво” (під ред. О.Л.Кульчицької, С.Й.Сидорович, І.В.Гургули, С.Т.Вольницької), виданої у 1964 році видавництвом “Каменяр”. Тут акцентується увага на сорочці з нешироким рукавом, уставка якої вшита поперек стану. Графічно такий крій зображено на рис. 8:

Рис. 8. Графічне зображення сорочки з уставками

Якщо уважно розглянути креслення тунікоподібної сорочки та сорочки з уставками, то можна побачити, що конструкція сорочки з уставками, пришитими поперек станка, дуже наближена до тунікоподібної сорочки. Варто лише уявно відкинути лінії, що зображають уставку та зменшити виріз горловини.

Поряд із сорочкою, в якій уставка вшивається поперек станка, широко побутувала сорочка з уставкою, вшитою по основі станка. Це дало змогу змінити плечову частину сорочки, удосконалити виріз горловини, виконати різну кількість зборок навколо вирізу горловини та значно розширити способи декорування сорочки. Крім того, виріз горловини сорочки можна регулювати в довільному напрямку, незалежно від розміру уставки та ширини пілочок.

У таких сорочках рукав до уставки пришивається непризібраним, якщо він не надто широкий, або закладеним у дрібні зборки, які називаються пухлики. Технологія виконання пухликів проста, але, як і всі ручні шви, вимагає високої точності виконання та акуратності у роботі. Пухлики можна виконувати у верхній частині рукава в один або декілька рядів. Нитки для виконання цього шва повинні бути міцні, щоб не розривалися під час затягування зборок. Отже, верхній зріз рукава (той, що пришивається до уставки) необхідно підігнути на 1,5-2см. На кінці робочої нитки зав'язують тугий вузлик і починають виконувати збирання тканини на нитку з виворітного боку рукава (рис 9. ).

Рис. 9. Пухлики в один ряд

Аналогічно можна виконати ще 2-3 таких рядки, пропускаючи між ними 2-4 нитки тканини. Слід зауважити, що стібки повинні співпадати по вертикалі (рис. 10).

Рис. 10. Пухлики у два ряди

Після виконання пухликів обережно, всі ряди одночасно, стягують на робочу нитку (рис 11).

Рис. 11. Стягування тканини на нитку

Залежно від задуму, текстури тканини, розміру пухликів, вони можуть розміщуватися щільніше або рідше (рис. 12).

Рис. 12. Пухлики у верхній частині рукава

Різновидом цього способу збирання на нитку є пухлики, виконані так, як показано на рис. 13. Їх також можна виконувати як в один ряд, так і в декілька, пам'ятаючи про симетричність по вертикалі. Зборки, вишиті цим способом, значно округліші та м'якші.

Рис. 13. Інший спосіб виконання пухликів

Отже, перед змережуванням рукава та уставки у верхній частині рукава, якщо дозволяє його ширина, виконують збирання на нитку – пухлики.

У нижній частині рукава також виконують збирання на нитку, але дещо по-іншому. В деяких місцевостях заходу та півночі України ці зборки називають “брижі” і вишивають у вигляді дрібненьких складочок, що утворюються з допомогою шва “уперед голкою”. Спочатку вишивають декілька симетричних рядків (рис. 14):

Рис. 14. Прокладання основи зборок

Як правило, на голку набирають 2-3 нитки тканини і стільки ж пропускають під нею. Обов'язково слід міцно закріпити робочу нитку, оскільки вона повинна утримувати всі складочки. Щільність зборок зумовлена довжиною манжети, яка пришивається до нижнього зрізу рукава. Шляхом одночасного стягування на робочу нитку всіх рядів шва виконують брижі та одночасно регулюють довжину манжети (рис. 15):

Рис. 15. Утворення зборок у нижній частині рукава

Існує два різновиди рукава жіночої сорочки з уставками – вузький, ширина якого становить 35-40см, та широкий, шириною 50-80см. Відповідно до ширини рукава існує два способи підготовки його до змережування: якщо рукав вузький, то верхню частину його підгинають на 1,5-2см, а бокові зрізи обробляють аналогічно до рукава тунікоподібної сорочки. Наступним етапом є виконання дрібних складочок – брижів низом вузького рукава та пухликів – у верхній частині і брижів – низом у широкому рукаві. Такий рукав готовий до змережування.

З'єднання рукава та уставки – найвідповідальніший етап у процесі змережування сорочки, від правильності виконання якого великою мірою залежить її естетичний вигляд. На цьому етапі також існує декілька варіантів змережування, що зумовлені, насамперед, шириною рукава та вибором способу змережування. Якщо рукав сорочки вузький, то особливих труднощів при з'єднанні його з уставкою не виникає, достатньо лише обрати спосіб змережування. Спочатку можна з'єднати рукав та уставку так, як показано на рис. 16:

Рис. 16. З'єднання рукава та уставки

Після закріплення кінця робочої нитки, обкручуємо прокладені повітряні стібки (рис. 17). Цей спосіб дає можливість одержати міцне та водночас ажурне з'єднання деталей сорочки.

Рис. 17. Обкручування повітряних стібків

Якщо рукав сорочки широкий і у верхній частині його виконані пухлики, то з'єднувати рукав та уставку слід з урахуванням розміщення пухликів (рис. 18):

Рис. 18. З'єднання рукава з пухликами та уставки

Після з'єднання рукава та уставки жіночої сорочки слід пришити манжету, використовуючи шви “позад голки” та “підшивний потайний”. Після вшивання манжети проводиться змережування рукава по бокових зрізах з одночасним вмережуванням ластовиці. З цією метою використовують шов “черв'ячок”.

Отже, технологічна послідовність підготовки рукава жіночої сорочки полягає в наступному: підгинання верхнього зрізу рукава → обробка бокових зрізів рукава → виконання пухликів у широкому рукаві → виконання бриж → змережування рукава та уставки → вшивання манжети → вшивання ластовиці → змережування бокових зрізів рукава.

Підготовка рукава – найскладніший етап роботи під час змережування жіночої сорочки в цілому. Решта операцій – це змережування деталей сорочки швами “черв'ячок”, “городки” та ін.

Отже, традиційна українська жіноча сорочка – унікальне явище не лише в художньому, а й технологічному аспекті. Слід зауважити, що універсальність крою сорочки дає необмежені можливості конструювати нові форми, створюючи нові моделі. Ми переконалися, що сорочку з уставками можна сприймати як модель тунікоподібної. Шляхом моделювання можна одержати і сорочку з кокеткою та суцільнокроєним рукавом. Отже, традиційна жіноча сорочка по-новому сприймається в сучасному світі, специфіка якої і надалі виявляється в засобах з'єднання плечової вставки (уставки) та рукавів зі станом, уставки та рукава, у розмірі та формі плечової вставки, рукавів та ластовиць, у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та манжетів, у горизонтальному та вертикальному членуванні стану сорочки.

Українська жіноча сорочка – це непересічне культурне надбання нашого народу, котре сьогодні відіграє важливу роль у підвищенні національної самосвідомості молодого покоління, дає змогу сучасному вчителеві втілювати на практиці багатовікові традиції народного мистецтва та зберегти їх для майбутніх поколінь.

1. Тамара Ніколаєва. Історія українського костюма. – Київ: “Либідь”, 1996.

2. Тетяна Кара-Васильєва. Українська сорочка. – Київ: “Томіріс”, 1994.

3. Українська вишивка. – Київ: “Мистецтво”, 1993.

4. Українська минувшина. – Київ: “Либідь”, 1993.

Джерело: http://vishivanka.net.ua
Дозвіл на публікацію надала Галина Ліщинська-Кравець