Нема на що нарікати, лиш самим на себе...

Нема на що нарікати,
Лиш самим на себе…
Якби слухали Шевченка,
То й жили б, як треба.
Якби слухали-читали,
І все розуміли,
То б державу вільну мали
І життю раділи.
Якби землю біля хати
Засівали дружно,
Не було б в краю багатім
День за днем – сутужно…
Кожен хоче керувати,
До булави рветься,
І шукає винуватих,
Може, де знайдеться,
Чи той німець, чи москалик,
Чи лях – і на нього
Спишем гріхи-неудачі,
Ніби на німого. 
А ще краще, знайдем свого 
Немудрого брата,
Бо він крайній – не так мислить,
Не за того 
Йде голосувати…
І не там стоїть у церкві,
І не того любить…

Споконвічна в нас проблема,
Бо брат брата судить!

Але дружно мітингуєм,
Йдем під прапорами…
І не бачимо, й не чуєм,
Що було за нами!
…А Шевченко в кожну душу
Дивиться, сумує,
Чом ні мертвий, ні живий
Його ще не чує?!
«Доборолась Україна»,
Дерта на всі боки!
І брат брата не обніме,
І правди не хоче!

Лиш питає рідна мати,
Загубивши спокій,
Скільки ще нам до Шевченка
Йти срамотних років?

Віра Олеш