Жінка-УКРАЇНКА

Після вражень від Луганська

З Луганська до Львова, 
Зі Львова до Жовкви –
Шлях для думки короткий, 
А для серця – близький. 
Хто ж придумав, що сонце 
В Луганчан не є жовтим, 
А у Львові нам світить
Місяць кревно-блідий? 
Там і тут живуть люди 
З відчуттям сили болю, 
Є у кожного мрії, 
є велика мета, 
Лиш по різному правду 
Визнаємо гіркою,
І не всі розуміємо, 
Правда одна.

Україна єдина, 
Найдорожча в нас мати. 
І ніхто не посміє 
На тризну розкришити. 
Гляньмо в небо, де зорі, 
Там є Божі палати, 
А ми Господа діти, 
Нас не можна ділити. 
В нашім краї спочили 
Правда й предки землі. 
Тут – майбутнього сила 
І минулого слід.
Сонце волі й свободи 
Усім світить вгорі. 
Запалаймо як зорі, 
Щоб ясніли вночі. 
В сяйві тім хай зникають 
Наше горе й біда. 
Луганчани, щоб знали, 
Ми – родина одна. 
Бо в Луганську і в Жовкві 
Сніг однако скрипить, 
А душа наша світла 
Від любові горить.

Галина Фесюк