Валентина Попелюшка (Бурлака-Жук, народилася 18 травня 1967 р. у селі Басівка на Сумщині).
Перші вірші почала писати ще в 1 класі. Захворіла, цілу зиму не ходила до школи, перечитала всі, які були вдома, книги. А коли читати вже не було чого – почала писати. Писала час від часу і за різних обставин. Якось у класі 5 чи 6 забула написати твір про зиму. На великій перерві, коли нагадали однокласники, зрозуміла – часу на твір мало, тому довелося написати вірш – куплетів на 6–7…
У 1984-му закінчила школу з золотою медаллю і вступила до Дніпропетровського гірничого інституту. З 5 класу мріяла стати геологом, що збивало з пантелику і батьків, і вчителів. І ті, й інші, сподівалися, що до закінчення школи несподівана для сільської дівчинки мрія розвіється і переросте у щось «більш серйозне», але розповіді рідного дядька Василя (татового брата), геолога за фахом, про відкриття, подорожі, пригоди, що супроводжують професію, справили неабияке враження і залишили «за бортом життя» і поради вчителів про журналістику, і татове постійне «Ну може все-таки у пед.?..»
У 1989 почала працювати геофізиком в Актюбінській геофізичній експедиції. Це були дуже цікаві і непрості роки життя. Професія не розчарувала, однак туга за рідною землею покликала додому, куди повернулася у 1995-му, знаючи, що у пострадянській незалежній Україні доведеться назавжди розпрощатися з улюбленим фахом. Україна чекала на інші відкриття і досягнення.
Вже повернувшись в Україну, здобула другу вищу освіту – економічну. За новим фахом не працювала жодного дня. В догоду мінливому часу вчилася й переучувалася, пошук себе тривав постійно, та, мабуть, і досі триває. Вірші писалися «імпульсами» - під час якихось глибоких переживань.
Проживши 10 років у столиці, у 2010-му знайшла свою щастя-долю в Закарпатті. Саме воно та «Кохання зрілої пори» надихнули на створення нових поезій і дали усвідомлення того, що саме поезія є тією зіркою, яка веде по життю і робить його більш змістовним.
Посилання: http://popeljushka.blogspot.com, http://maysterni.com/user.php?id=6833