Жінка-УКРАЇНКА

Вже другий місяць я думаю от, про що:

цікаво,
якби 24 березня 1981 року
у моєї мами народився син,
чи прийшла б йому тепер повістка з військкомату?..

Чи, може, він, цей Микола чи Анатолій 
(бо так звали моїх дідів)
сам – добровольцем – вирушив би на Схід
захищати свою гідність
у цій російсько-українській війні
(яку як лишень не називають у світових ЗМІ
та по світових базарах)?..

Цікаво,
чи син моєї мами,
народжений замість мене 
у славному-козацькому містечку Фастові
тридцять три роки тому
ще й досі був би живим?..
Чи, можливо, лежав би тепер десь під териконом
із простреленими грудьми
і, стікаючи кров’ю,
втішав би себе думкою:
«Христос теж помер у тридцять три
і теж – нелюдською смертю».

Бойові побратими не мали б часу навіть оплакати,
у новинах так само передавали б скупу статистику – 
кількість нових жертв,
без імен і точних назв населених пунктів.
Мама продовжувала б чекати…

А тим часом Микола (чи Анатолій),
конаючи від болю, 
пригадував би своє дитинство й обох дідів,
які ще парубками воювали у Другій світовій
і лише завдяки щасливому збігу обставин
не стали гарматним м’ясом.
Інакше не було б його батька. 
Його матері.

Не було б його.

Власне, вже другий місяць я думаю от, про що:

цікаво,
чи був би він,
якби народився 
замість мене?..

 

Анна Багряна