Жінка-УКРАЇНКА

Минулої п’ятниці, завдяки Вірі Сірій, учительці української мови Старобасанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, що у Бобровицькому районі Чернігівської області, здійснила незабутню подорож в дитинство. Мене запросили у шостий клас на відкритий урок, тема якого була «Безмежний світ думками обійму» за моїми ж поезіями.

Це щось таке, про що можна говорити тільки серцем. Рідний освітній заклад. Одна з моїх найближчих подруг дитинства Віра Дубіно (тепер вчителька цієї школи) робить екскурс класними кімнатами. Ось тут я навчалася в першому класі, а ось в цьому кабінеті – в старших класах. Дорогі вчителі. Багатьох вже нема в школі, багатьох взагалі нема. В учительській знайомлюся з новими, молодими педагогами. Але ось і знайомі, рідні обличчя – вчителька історії Раїса Савченко, перша вчителька мого молодшого брата – Валентина Палочка.

Віра Яківна Сіра, свого часу моя натхненниця і помічниця в мовних осягненнях, розпочинає урок, беручи до рук маленьку першу поетичну збірочку «Ідуть дощі». В мене цієї книжечки вже навіть немає. На душі робиться тепло і затишно. У класі семеро учнів. Гарненькі, у вишиванках. Вони читають поезії. Я почала писати як раз у їхньому віці. Як же це було давно і як недавно...

- Пам’ятаю, як Таня (це про мене) у шостому класі принесла мені списаний зошит з віршами, - говорить Віра Яківна.

Вона пам’ятає! І в мене від вдячності на очі навертаються сльози. Не стримую їх, коли тема торкається батьків, особливо вже покійного тата. Урок пролітає, як одна мить. Запрошують до слова. Так хочеться сказати багато, і так багато не встигаю сказать… через хвилювання, яких не відчувала давно. 

Все, що маю сьогодні в житті, в деякій мірі розпочалося саме від шкільного порогу, який ось знову переступила. 

На душі багато радості. Дякую дирекції школи, учителям і учням за такий ось щирий дарунок. Прийшла до школи не журналістом, не письменницею, а знову школяркою, бо ж отримала черговий урок – людяності.

Тетяна Череп-Пероганич

’