Жінка-УКРАЇНКА

Сьогодні на Львівському радіо поетеса та краєзнавець Галина Фесюк із Жовкви разом з молодим вокальним колективом «Живоцвіт» говорили про фольклор на Жовківщині. І колядували...

Багато цікавих речей, які пролунали на радіо, в розповіді пані Галини спеціально для порталу: 

«Культурний розвиток українців, на відміну від багатьох народів світу, базується на основних властивостях: традиціях, етнографії та фольклорі. Жовківщина – дуже багата на різнобарвність культури. Вірніше сказати, має своє особливості соціально-культурному розвитку, на який століттями впливали різні чинники.

І якщо колективна усна поетична творчість, що в досконалій мистецькій формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення й погляди жовківчан, то музичний фольклор теж має свою тональність. Але, щоб колектив цілісно відобразив автентичну пісню, баладу, колядку чи щедрівку, він повинен свою роль пікреслити українським вбранням.

Тому вчитель музики у ЗОШ с.Гіче та художній керівник Народного дому с.Гійче Галина Дорош створила фольклорний ансамбль «Живоцвіт», який у своєму репертуарі має автентичні пісні та колядки, щедрівки та обрядові пісні, записані на Жовківщині.
Як відомо, фольклорові властиві усна форма поширення. І тоді його функціонування буде пов'язане з традиційними обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, певними переживаннями, настроями. В цьому процесі відбувається і саме творення фольклору. Починається воно в кожному конкретному випадку від певних творчо обдарованих індивідуальностей, які дуже часто відходять у вічність не розділивши своїх знань з своїми дітьми.. 

Для цього я вирішила не витрачати часу намарно, а проводити експедиції, записуючи музичний фольклор від жовківчан. Це саме робить Галина Дорош із своїм колективом: не тільки виконує, а й записує «з перших уст» співаний фольклор на Жовківщині.
З тієї причини «Львівське радіо» запросило нас відтворити декілька колядок та розповісти про особливості фольклорних традицій під час Різдвяних свят на Жовківщині.

Традиції й обряди навечір’я Різдва Христового

Історія святкування навечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства.

Навечір’я празника Різдва має окрему Святу Літургію, що зветься Великі, або Царські часи. День навечір’я завершує Пилипівський піст перед Різдвом, тому цього дня є строгий піст.

Наші пращури вірили, що у грудневі й січневі дні народжується чудодійна сила, що переливається у душі людей, у землю, у воду, у рослини і тварини, тому так чекали та радісно відзначали це свято. Християнство наповнило давні традиції новим змістом, християнськими ідеалами, ідеями правди, любові, всепрощення Слова, щедрості, удосконалення.

Приготування до Святвечора

До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в Надвечір’я Різдва Христового. У нас на Жовківщині його називали «дідух».

Приготування до Різдва охоплювало всі сторони життя української родини. Ще зранку господині розпочинали готувати святу вечерю із 12 страв, що мали бути доволі пісними. Серед них готувалалися голубці, пироги, капусняк, мачанка з грибами, підлива з грибами, страви з буряка, моркви, пампушки та кутя. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для дітей і дорослих, та білий вишитий обрус на святковий стіл.

Ялинок колись на Жовківщині не прибирали. Натомість ставили на стіл свічку.
До свята мав бути наведений порядок і на подвір’ї, і в господі. Всі знаряддя повинні бути на своєму місці. Все, що було позичене, потрібно було повернути додому, але також і самому повернути позичене. До свят, за традицією, мали бути полагодженні і вози, і сани.

Страви, приготовані на Вечерю

Для святкування Святвечора та Різдва випікали калачі, але під час вечері не споживали, а просто клали на столі. Різдвяний хліб був символом новонародженого Ісуса, тому у нашому краю додавали трішки свяченої води. 
Щоб устигнути приготувати страви на святкову вечерю, господиня вставала дуже рано, о 6 ранку. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси її назва – Багата кутя.

Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? На Жовківщині кажуть, що на честь дванадцяти апостолів Ісуса Христа.

Господині ставили варити голубці, капусняк із пшоном і квасолею, затертий олією, горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею. Також смажили рибу, варили страви з грибами. Голубці, як правило, робили із заквашених головок капусти і начинка у них була різною.

Традиція внесення дідуха і приготування стола

Наступним кроком є традиція внесення дідуха. Господар, знявши шапку, перехрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, а син – дві в’язки. 

Повільно і урочисто батько з сином підходили до хати і ставали перед порогом, де їх вже чекала господиня з книшем в руках. Входили в хату і батько говорив такі слова: «Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа». Опісля, сім’я сідала за стіл, хрестилася, розстеляли в’язочку сіна на покутті й ставили на нього дідуха, другу в’язку сіна клали на стіл, а третю – під стіл. Під час того, як на підлогу стелили солому, діти під столом квокали: «Кво-кво – завтра Різдво».

На Жовківщині на стіл укладали сіно тонким шаром, господиня клала на чотири кути зілля і часник. Зверху стелили білий обрус, а поверх нього часто стелився другий.
На святково застелений стіл клали хліб, і в ньому робили дірку, в яку вставляли високу воскову свічку. Свічку ставили в горня, наповнене ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного зерна. Запалену свічку ніхто не мав права погасити весь вечір і старалися запалити так, щоб вона випадково не погасла, бо це не є доброю прикметою, бо віщувала смерть когось з родини. Після цього господар клав у сіно під столом сокиру, косу, серпа, частину рала, частину граблів – щоб добре оралося, жалося, косилося та щоб було, що жати і косити в Новому році. Тільки опісля господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром. Вони урочисто несли їх на покуття.
Поки мати ставила страви на стіл, господар йшов у хлів годувати худобу. Потім вся родина ставала до спільної молитви. Спочатку моляться за померлих, а потім за всіх присутніх.

Після господар змішував ложку куті та всіх інших страв з борошном і знов йшов у хлів пригощати худобу, щоб й та могла приймати участь у святкуванні. Потім виходив на подвір’я, щоб запросити на вечерю всі праведні й не праведні душі, сонце й місяць. Запрошення повторював тричі. Не отримавши відповіді, голосно говорив: «Як не йдете, то щоб повіки віків не приходили». Господар, повернувшись до хати, зачиняв двері. Після цього вже ніхто з дорослих у цей вечір не міг виходити. 

Різдвяна зірка

Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей, яким давали трішки вареної картоплі. Проте, перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб бува не придушити душі, які, вважалося, на Святвечір приходили до хати.
Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім’ї впродовж року. 

Після Вечері у деяких селах молодь починала колядувати. 

Опівночі християни йдуть на святкове Богослужіння.

Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва носять однаковий характер по всьому району.

На Львівське радіо нас запросив журналіст Андрій Дідич».