Жінка-УКРАЇНКА

Ольга Рєпіна

Рецензія на книги Віри Вовк: 

Вовк Віра. Вогонь Купала. – Львів: БаК, 2014. – 140 с., 
Вовк Віра. Ораторія хвали. . – Львів: БаК, 2014. – 168 с.

Віра Вовк

Наша пам'ять як аптека

Марсель Пруст

Найпопулярнішою в наш час стає література, що відмовилась від статичного вивчення якихось явищ і цікавиться розвитком, динамічними змінами та вивченням людини НЕ-відокремленої від життя, а у вирі подієвості, разом із персоніфікованою за допомогою креативних сплесків архітектонікою особистісного простору самої людини.

Однак, будь-яка архітектоніка вимагає певної структури для того, щоб автор був у змозі повною мірою донести свої задумки до читача. Структурованість ідеї в будь-якому креативному тексті гарантує якісний виклад матеріалу, який надає спроможність реципієнту поєднати особистісний та загальний світи, які співіснують в суперечливій взаємодії:

«Між нами розтань.
Срібні рейки біжать у даль.
Віє самум і западає смерк.»

(«Розтань», із книги «Вогонь Купала»)

З цієї точки зору книги Віри Вовк якнайкраще підходять на роль компасу, який надає реципієнту можливість засвоїти щось значуще й споріднене духовно, здобути нову ступінь свободи, зменшити переживання відносно неструктурованого майбутнього:

«Кожен день скоро світ удогонь життю
Приймаю Господні дарунки,
Сторицею спрожогу дані,
Коли вже нікого навируч»

(«Подяка», із книги «Вогонь Купала»)

Письменник чи поет завжди балансує на стику граней минулого-теперішнього-майбутнього, що зрозуміло, оскільки література ніколи не існує у відриві від життя ‒ будь то спогади, опис сьогодення або фантоми майбутніх подій. При цьому не варто займатися творчістю, якщо в основу ставиться завдання насипати «солі на свою життєву рану», або страждати заради самого процесу страждання. У цьому випадку результатом творчості може стати або невротизація самого автора, або незадоволення реципієнтів, які будуть поглинати продукт творчості. З іншого боку, не можна залишатися в'язнем минулого. Необхідним є вільний і конструктивний аналіз своїх почуттів та апперцепцій для того, щоб випадково не заскочити на ескалатор, що веде до заперечення всього, що торкається життя. Писати про минуле в сьогоденні потрібно так, щоб зміцнювати сприйняття майбутнього.

«Також і без ювілеїв діймо щось путнє,
Хай дякує історія, а не сучасність!»

(«Порада», із книги «Вогонь Купала»)

Але, слід зазначити, що всі ці три часи життя у кожного відображаються в свідомості по різному – у когось вони триєдині, а хтось сприймає їх відокремлено. Що є правильним, я не знаю, оскільки ніколи не можу сформулювати межі норми сприйняття життя та часу, які у сучасному постмодерністському просторі є досить умовними та персоніфікованими емпірикою.

«Я – припутень, купальське зілля,
Я – тризуб на твоїй стежці!»

(«Трипутень», із книги «Вогонь Купала»)

У контексті сприйняття часу Віра Вовк ознайомлює нас зі своїми роздумами відносно таких важливих філософських категорій як «життєвий шлях», «несвобода», «життєвий світ». У авторки збірки «Вогонь Купала» є величезна віра в те, що в самовиявах людина повинна почуватися якомога незалежною, вільною, довершеною, досконало самостійною, з повним розкриттям сутнісних сил.

«Це фасія сучасності. Комусь
Ускрут прийдеться залишати
Перуки, декорації і усе
Пусте хабоття цього світу.
Увесь потужний скарб
Розсиплеться піском. Гординя
стане послугача трабантом»

(«27.Ангел», із книги «Ораторія хвали»)

У кожного в житті свій неповторний шлях шукання… Шукання сутності своєї особистості, свого єства, способу самопрезентації, опору та незламності для того, щоб завжди тримати під ногами не те що шлях, а хоча б стежку, яка б надала можливість не зануритись в особистісний хаос і тривіальна людська ненажерливість.

Дозволю собі для ілюстрації звернутися, на мій погляд, до найліричнішого вірша у книзі «Вогонь Купала», який демонструє структуровану особистість, що сповна функціонує у класичній ситуації життєвої боротьби-смерті й має форму постмодерністського випереджального відображення, і долає перехід від звичайного життя до героїзму.

Смерека

«На обриві скелі,
Лицем до вітру та негод
Стоїть смерека.

Не просить ласки
За щедрість краси.

Не жалій її,
Вона перебуде,
А впаде, то не навколішки,
Але стовма»

( із книги «Вогонь Купала»)

Процитувала вірша повністю, тому що жодної фрази, слова не захотілося залишати без його вербального «побратима» по строфі, настільки влучно виражене прагнення особистості до волі і незламної життєвої позиції. Чому це важливо? У сучасній Україні, коли глибоким перетворенням піддається сама теорія національної ідеї та національного характеру, такі архетипічні характеристики як «падати не навколішки, але стовма» є запорукою того, що ми витримаємо і впораємося з тією ситуацією, яка так стрімко і оглушливо вдарила по нашій країні.

Тут вгадуються характерні особливості самої авторки, поривання якої назустріч іншим, бажання пізнавати і дізнатися інших – це фактори особистісної творчої стійкості. Стійкості, якій автор особисто навчає читачів:

«Підіймай своє горде чоло, Україно!
Твої рани криваві сто народів узнало.
Ти безсмертна в історії людства,
І святиться ім’я твоє в зачудованім світі»

(«Голосіння», із книги «Вогонь Купала»)

Ольга Рєпіна