Вшанували вічно юного Сергія Поляка

Сьогодні відомому українському художнику, нашому землякові Сергію Поляку виповнилося б сорок років. Його називали геніальним хлопчиком, який по особливому відчуває Божий світ і напрочуд талановито відображає його у своїх дивовижних картинах.

Тож шанувальники творчості вічно юного митця зібралися на Валу біля пам’ятника Тарасу Шевченку, вірші та картини якого надзвичайно любив Сергій Поляк. Про долю чернігівського художника розповів поет, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба.

Митець народився 23 липня 1975 року у Чернігові в сім'ї Федора Олександровича та Софії Гаврилівни Поляків. Батько працював майстром із ремонту годинників, мати трудилася начальником цеху на Чернігівському заводі хімічного волокна. Навчався в чернігівських середніх школах № 6 та № 20, а також – у Чернігівській дитячій художній школі.

Рано проявив своє творче обдарування: самобутнього, незвичайного підлітка захоплено називали вундеркіндом – вже перші його картини, модерні за формою, із зовсім не дитячим, глибоким філософським змістом, привернули увагу відомих і авторитетних мистецтвознавців. Пізніше вступив до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова. Загинув 1 березня 1994 року в Одесі – за нез’ясованих обставин…

Роботи Сергія Поляка зберігаються в Чернігівському обласному художньому музеї імені Г. Галагана, Чернігівській дитячій художній школі, а також у родині митця. Творчість художника відома за межами України – в Росії, Білорусі, США, Канаді, Німеччині, Австралії, Бразилії, Словаччині та інших державах. Він – лауреат міжнародних премій імені Миколи Гоголя, Григорія Сковороди та Пантелеймона Куліша. Посмертно його прийняли до Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

«Життя Сергія Поляка було коротким, але яскравим. Адже його картини – це роботи зрілого Майстра. Полотна, написані впродовж 1991–1994 років, коли він навчався в Одеському художньому училищі, свідчать про його дуже високий професійний рівень. Це – і натюрморти, і пейзажі, роботи з натури, гостро психологічні. Тож маємо право говорити про нього, як про надзвичайно талановитого художника», – наголошує директор Чернігівського художнього музею Ірина Ральченко.

Найбільше серед творчої спадщини С. Поляка привертає увагу його триптих. «Взагалі, мірилом долі є не кількість прожитих літ, а те, що здійснила людина в цьому світі. У осяяних іскрою Божою життя – нерідко, мов дивовижна зірка, яка променисто спалахує на небосхилі і, стрімко промчавши Чумацьким Шляхом, лине на Землю. У обраних – свій відлік часу. Їм треба багато встигнути, мандруючи шляхами досконалості. Саме такою була доля чернігівця Сергія Поляка, життя і творчість якого – ніби рушник, гаптований червоним та чорним. Червоне – це любов батька і матері – Федора Олександровича та Софії Гаврилівни, які зробили все можливе, щоб його талант розвинувся і розквітнув. Це – вчителі, котрі, разом зі знаннями, віддавали й часточку своєї душі. Це – друзі, яких він так щиро любив і котрим завжди намагався зробити щось приємне. Чорне – це ті важкі, а часом і страшні запитання, які мучили його і спонукали давати відповідь у своїх творах – глибоко філософських, пронизливо трагічних, як і його передчасна загибель», – відзначає Ірина Ральченко.

У вірші поетеси Тетяни Дзюби, присвяченому Сергієві Поляку, є такі проникливі рядки:

Десь на картинах він дожив до дня,
До зморщок, до заключного фрагменту.
Там тільки зоряна, та, все одно, стерня,
Там просто місячно в зими рисорджименто.

Сергій Дзюба також прочитав свого вірша, присвяченого вічно юному чернігівському художнику.

* * *

Пам’яті Сергія Поляка