Жінка-УКРАЇНКА

 Саме через ліричну поезію про осінь знайомилися 25 листопада 2015 року учасники літературної студії «Горлиця» Університету «Україна» з поетесою і прозаїком Тетяною Череп-Пероганич.

Пані Таня з-поміж віршів, які читала, поділилася спогадами про особистий шлях у творчість і в такий спосіб вибудувала свої поради/настанови для авторів-початківців:

• Зазвичай людина починає писати в моменти якихось глибоких переживань, навіть потрясінь;
• Важливим є перший успіх: публікація у газеті/журналі, добре слово від тих, хто читав цей перший твір;
• Цінною є підтримка авторитетної людини: доброзичливе зауваження, висока оцінка твору чи якогось образу, рекомендація до друку у якомусь виданні;
• Важливо не зупинятися після першого успіху, а писати постійно, розвиватися, хоч, можливо, і не все публікувати;
• Постійною є потреба доброго слова, відгуку від читача;
• Варто багато читати книги, розвивати не лише лексичний запас слів, а й свій духовний світ;
• Поезія – це насамперед силабо-тонічні вірші, бо в них є музика. А українські вірші не можуть бути не музикальними, бо українці закорінені в мелодійність генетично;
• Бажано писати рідною українською мовою, але треба знати іноземні мови, бо тоді ти, автор, можеш оцінити якість перекладу твого вірша іншою мовою і вберегти його від смислових чи художніх втрат;
• Поет нині – хобі, а не професія, бо на гонорари складно прожити.

Отакою була розмова з Танею Череп-Пероганич: осіння, відверта, щира і поетична.

Ніна Головченко

Цю осінь я придумала сама

Цю осінь я придумала сама,
Додолу тихо лист лягав останній.
Налий мені у келих ще вина,
Я вип’ю за гірке своє кохання.

Тривожить хризантеми білий цвіт,
І дні минають, і минають ночі.
«Не повертайсь»,- кричу тобі у слід,
Але сльоза чомусь тривожить очі.

Останні в небі журавлів ключі,
Летять вони у весни кольорові.
Не треба слів. Прошу тебе, мовчи.
Твої слова – то реквієм любові.

Цю осінь я придумала сама:
Дощ мовчазний безжально бив у спину.
Так сталось. Не моя у тім вина,
Що ти мене у пору цю покинув.

Холоди

Перші вересневі холоди…
Ти зігрій мене ласкавим словом.
Ти мене від смутку розбуди,
Щиру поведи про щось розмову.

Бачиш я розгублена й сумна
І не знаю, що мені робити.
Бо любов твоя – вона земна.
А мені б за хмари полетіти.

Щось зі мною коїться не те,
Та даремно я «штурмую» тебе.
Перші вересневі холоди,
Ах, лукаві, що, скажіть вам треба.

Сентиментальна пора

Сентиментальна пора
Ламає у відчаї руки.
Та хіба ж винна вона,
Що між серцями розлука.
Що опадає лист
На несказане вчасно.
Зорі зриваються вниз,
Гаснуть.

Тетяна Череп-Пероганич