З нагоди професійного свята журналістів, а також у зв’язку з відкриттям курортного сезону в Бердянську відбувся всеукраїнський фестиваль журналістів «Азовське літо», на який завітало майже 100 представників медіа-спільноти з різних куточків України: Львова, Одеси, Рівного, Кропивницького... Хоча, звісно, найчисленнішою виявилася місцева делегація – запорізьких репортерів.
Цьогоріч приморське місто відзначає 190-ліття від дня заснування, тож захід проводився особливо врочисто. Головним гаслом фестивалю стали слова «Бердянськ – серце Азова». Організатори події – виконавчий комітет Бердянської міської ради, Національна спілка журналістів України, Бердянська міська первинна організація НСЖУ та редакції місцевих ЗМІ. У святкуванні взяли участь і чернігівські журналісти – доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба й заступник головного редактора «Деснянської правди» Сергій Дзюба. Про фестиваль розповідає Тетяна Дзюба.
На Південь – до «Арктики»!
З будь-яких мандрів ми привозимо на згадку милі дрібнички, світлини та ще дещицю спогадів, які з роками пересіюються, ущільнюються, стають перлинами чи згустками теплого бурштину у скарбничці нашої пам’яті. У моїх давніх споминах про Азов залишилися зірниці над мінливим морем, нічна дискотека на спорожнілому пляжі, диво-гра скрипаля у якомусь непримітному кафе через дорогу, пишні різнобарвні духмяні троянди на доглянутих клумбах, незвичні пам’ятники, біля котрих приїжджі фотографуються і задумують бажання, неодмінно загадуючи: повернутися сюди ще хоча би раз. Тому коли бердянські журналісти запросили на фестиваль, погодилася не вагаючись.
По приїзді нас поселили на Бердянській косі – в санаторії, який має дисонуючу з місцевим кліматом назву «Арктика». (Неподалік ми бачили ще одну, не менш оригінальну та обнадійливу, – «Атлантида»). Назва – назвою, але відпочивальники своїм перебуванням тут задоволені. Адже мають нагоду поєднувати приємне й корисне: позасмагати, досхочу накупатися в морі й отримати необхідні процедури, а їх в оздоровчому закладі чимало. Є грязелікування, соляна шахта, різноманітні ванни, гідромасаж, фізіотерапевтичний кабінет, ароматерапія тощо. Більшість гостей «Арктики» поліпшує самопочуття за соціальними путівками, але охочі можуть придбати їх за гнучкою системою – сплативши лише за проживання або ж за мешкання та харчування, оплачуючи процедури, в яких є потреба.
На відкриття фестивалю завітали міський голова Бердянська Володимир Чепурний, секретар міської ради Олексій Холод, прес-служба міської ради у повному складі. Усі вони доклали чимало зусиль для проведення свята і зацікавлені в популяризації рідного міста як оази сімейного відпочинку, туристичного, оздоровчого та культурного центру півдня України. Міський голова розповів учасникам журналістського зібрання про потенціал курорту і те, як цей потенціал використовується. А ще – про те, що вдалося домогтися впровадження літнього поїзда за маршрутом «Львів – Бердянськ», який поєднав Приазов’я та західні терени нашої країни; що зусиллями влади й міської громади на косу прокладена нова добротна дорога; постійно беруться проби морської води. Також Володимир Чепурний відповів на багато запитань присутніх. Спілкування з нашою братією для нього – звична справа, адже міський голова щотижня звітує перед місцевими журналістами на прес-конференціях. Медійників вітали також секретар НСЖУ Віталій Голубєв, голова Запорізької обласної організації НСЖУ з багаторічним стажем Наталія Кузьменко, очільниця Бердянського міського осередку НСЖУ Юлія Тисленко. Варто сказати, що Запорізька обласна організація справедливо неодноразово визнавалася однією з кращих в Україні. Отже, обмін думками й досвідом виявився цікавим та корисним. Зокрема, кореспонденти «Запорізької правди» розповіли про власну ініціативу – весілля для воїна АТО. Разом із меценатами вони допомагають придбати шлюбну сукню нареченій, фотографують важливу подію в житті новоствореної сім’ї.
У перший день журналістського форуму також відбулися нагородження переможців конкурсу на кращу публікацію про Бердянськ та дві тематичні дискусії, присвячені професійній етиці журналіста й можливостям використання соцмереж регіональними ЗМІ.
Траурні капуцини – це не те, що ви подумали
Решту часу учасники фестивалю присвятили вивченню місцевих цікавинок. Десятиліття тому директор Бердянського зоопарку-сафарі Ігор Кальченко на трьох гектарах занедбаної землі почав утілювати свою заповітну мрію – створювати живий куточок для звірів із усіх континентів. В умовах, наближених до природних, тут оселилися леопарди, тигри, леви, жирафи, зебри, страуси, ведмеді, вовки, бізони, лами, єноти, дикобрази, крокодили й багато інших представників фауни. Вулички та алеї своєрідного заповідника обсаджені рідкісними декоративними рослинами (канадськими ялинами, сланким та горизонтальним ялівцем), барвистими квітами (ружами, альпійською гвоздикою) і названі на честь своїх мешканців: Білих Вовків чи Соньки Золотої Ручки (там, де живуть людські пращури за Дарвіном). Як з’ясувалося, окрім чернечого Ордену Братів Менших Капуцинів капуцинами, та ще й траурними, називаються і брати наші менші – веселі та жваві мавпочки. У просторих вольєрах вони розгойдуються на хвостах, ласують ранньою черешнею, простягають маленькі пальчики через решітку вольєра, коли відвідувачі пригощають звіряток солодкою соломкою. Проходами вільно походжають павичі, а у водоймах плавають гуси та лебеді – білі й чорні, пелікани, качки, інша водоплавна живність. Звірі привезені звідусіль: із зоопарків Чехії, Словаччини. Тут кожної тварі по парі, тож іноді на світ з’являються кумедні та зворушливі малюки. Поспілкуватися з природою на Азовському узбережжі можна і в дельфінарії «Немо». Вистава, на яку ми потрапили, розпочалася з виступів морських котиків та левів. Тварини аплодували, танцювали, ловили обручі й відбивали м’ячі. Проте глядачі все одно з нетерпінням поглядали в бік 16-метрового блакитного басейну, де на глибині 5 метрів зачаїлися три живі «субмарини». Колись для антології «Поетична Червона книга України» я писала вірш саме про афаліну чорноморську.
Пограйтеся зі мною,
Зціліться моєю піснею, плачем, лагідністю,
Доки ятері рибальські порожні,
Я – рятівне коло.
І ось випала нагода побачити зблизька унікальні здібності цих китоподібних. Про свій вихід дельфіни сповістили, вдаривши у дзвін. А далі – суцільний захват у залі. Морські мешканці співали, підбивали високо підвішені м’ячі, синхронно перелітали через кільця, вигойдувалися в такт музиці, вистрибували на величезну висоту і пірнали назад у воду. Дорослі й діти шаленіли, коли тренер дельфінів, ставши на спини двох своїх підопічних, летів на величезній швидкості басейном, крутив сальто – і спускався, немов на земну твердь, на сірих лискучих носанів. Він сідлав афалін, наче надувний «банан», і знову мчав водною просторінню. Ставав на носи дельфінів – і виконував складні акробатичні номери. Врешті, розумні тварини підкидали дресирувальника в повітря і він, перевернувшись під куполом, приземлявся на краю басейну. У дельфінів талант до навчання більший, аніж у собак, своя мова для спілкування. Вони товариські та схильні до взаємодопомоги. Фізіологічно схожі до людей: дихають легенями, мають чотирикамерне серце, приблизно однакові розміри мозку, теплокровні (температура тіла цих тварин – 37 градусів). Дельфіни впізнають себе у дзеркалі. Після завершення програми нам вдалося порозмовляти з тренером незвичних трюкачів. Він оповів, що афаліни давно стали його «сім’єю» і життям. Що ці морські створіння ревнують, коли комусь із них перепадає більше уваги, люблять бешкетувати та імпровізувати. Гарні батьки для свого потомства. А ось те, що дельфіни чують музику, – міф, вони вловлюють лише певну частоту звуку. Команди тваринам він подає за допомогою спеціального непомітного свистка.
Чортовим колесом – на сьоме небо
Бердянськ може похвалитися й аквапарком – із чистими басейнами, фонтанами, різноманітними гірками, красивим інтер’єром. А також «Луна-парком», де розваги на будь-який смак: батути, прозорі кулі на воді, всередині яких активно рухаються малі відчайдухи. А ще – новим найвищим в Україні колесом огляду. З нього мов на долоні видно місто, море, порт; а вгорі над кабінками, схожими на кремові тістечка, шаленіє вітер… Там відчуваєш одночасно захват і страх.
Курортне містечко відоме своїми оригінальними пам’ятниками: бичку-годувальнику (ця рибка і справді рятувала у складні часи жителів регіону), рибалці, сантехніку. Відпочивальники охоче «взувають» величезні черевики, фотографуються у кріслі бажань, біля постаменту жабі, яка втілює людську заздрість. Є й пам’ятник щасливому дитинству. На території Приазов’я чимало оздоровчих закладів для дітей. До програми нашого туру входило, наприклад, відвідування дитячого табору «Червона гвоздика».
Фестиваль промайнув, як одна мить. Але азовське літо триває…
Тетяна Дзюба