У Києві успішно пройшла прем’єра моноспектаклю про Квітку Цісик

Ніна Головченко

8 жовтня 2017 року в рамках ХІV Міжнародного театрального фестивалю жіночих монодрам «Марія»,присвяченого Народній артистці України Марії Заньковецькій, відбувся прем’єрний показ моноспектаклю «Я − Квітка...» за музичною п'єсою-монологом «Квітка Цісик. Туга за Україною» Тетяни Череп-Пероганич.

Перша у світі монодрама – музична притча на 1 дію про Квітку Цісик була представлена на камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка в Києві.

Про Квітку Цісик

Квітка Цісик – американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів, оперна і блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень. Пісня«Ти осяюєш моє життя» (YouLightUpMyLife), яку вона виконала для однойменного фільму, отримала 1978 року «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також номінувалася на нагороду «Греммі» в категорії «Пісня року».

Народилася Квітка в США в родині післявоєнних емігрантів із Західної України (Коломиї) Іванни та Володимира Цісиків. Отримала ґрунтовну музичну освіту. Батьки привили своїм донькам любов до України і тугу за нею.

Саме тому українська народна і популярна пісня стали особливою сторінкою у творчій біографії Квітки Цісик.

Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Квітки мав неймовірний вокальний тембр, у якому виділявся особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі; рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипко вітони. До того ж, Квітка вміла співати так званим «білим голосом» − своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах (див. сторінку про Квітку Цісик у Вікіпедії).

До драматичного світовідчуття родини, котра жила далеко від батьківщини, додалася особиста трагедія Квітки Цісик – захворювання на рак. Після довготривалої і виснажливої боротьби із тяжкою хворобою, 1998 року, за 5 днів до 45 – річчя, Квітка Цісик відійшла у ліпші світи.

Останньою піснею, записаною Квіткою, були «Журавлі» («Чуєш, брате мій») на слова Богдана Лепкого, музика Левка Лепкого. Ця пісня стала своєрідним символом трагічної долі самої співачки:

Творчість Квітки Цісик набирає популярності у світі завдяки зусиллям її чоловіка Едварда Раковіча і сина Едварда-Володимира Раковіча, а також громадським організаціям української діаспори та України.

Так, 2007 року піаністом і продюсером Алексом Ґутмахером, колишнім одеситом, емігрантом з України, започатковано українсько-американський проект «Незабутня Квітка», присвячений життю та творчості Квітки Цісик. Популяризуючи пісенну творчість Квітки Цісик у світі та в Україні, Алекс Ґутмахер здійснює ще одну гуманну місію: він збирає кошти на придбання мамографічного обладнання для українських лікарень. Адже і Квітка, і її мама, і її сестра Марія померли через рак молочної залози. Алекс познайомився з Квіткою в онкологічній лікарні, де теж проходив лікування, за два роки до її смерті.

Саме Алекс Ґутмахері став арт-консультантом першого моноспектаклю про Квітку Цісик «Я – Квітка».

«Я – Квітка…»

Режисером-постановником монодрами «Я – Квітка…» став Валерій Невєдров, народний артист України, керівник театру «Київ». Виконавицею головної ролі – Вікторія Васалатій, артистка театру імені Івана Франка, лауреат театральної премії «Золота пектораль», лауреат міжнародних конкурсів вокалістів. Роль Едді зіграв (буквально – протягом усього спектаклю наживо звучала гітара) рок-музикант Юрій Кондратюк.

Основою тексту моновистави стала музична п'єса-монолог «Квітка Цісик. Туга за Україною» Тетяни Череп-Пероганич, сучасної української поетеси, лауреатки українських і міжнародних літературних премій.

Спектакль побудовано фрагментарно. Драматичну історію сильної жінки та унікальної співачки змальовано через спектр її таланту, через тугу за Україною і через трагедію невиліковної хвороби, котра поглиблює світовідчуття Квітки.

Сценографія багатовимірна: голографічне відео створює тло (наприклад, українські пейзажі); підсилює образ співачки символічними зображеннями білого коня чи білого журавля, котрі біжать, летять, але у момент передчуття трагічного фіналу зупиняються; стає партнером головної героїні у виконанні танцю з фехтуванням як асоціативний образ під час фрагменту вистави про боротьбу з онкологічним захворюванням;у відеоряді домінує білий колір, що є своєрідним відчуттям душі співачки.

Виконавиця головної ролі костюм змінює двічі: спершу це демократичне американське дівча у джинсах; згодом, через увиразнення туги за Україною та туги за життям, що відходить, головна героїня виходить до глядачів у пишному вінку та вишиванці. Голографічне тло із червоних квітів на білому тлі увиразнює мотив любові до життя, до України, до співу. Журлива пісня «Журавлі», у яку актриса Вікторія Васалатій вкладає неймовірну енергетику, звучить як реквієм за Квіткою Цісик. Саме цей музичний акцент монодрами став її емоційною вершиною.

Музична тема вистави, розкрита через пісні Квітки Цісик у виконанні Вікторії Васалатій (звучали пісні «Рідна мати моя», «Черемшина», «Колискова», «Журавлі» та ін.), через віртуозну гру Юрія Кондратюка і мелодії, дібрані у запису, звучала в унісон темі трагічного світовідчуття світлого таланту Квітки Цісик.

Окрім актуальності теми спектаклю – повернення в культурний простір та історію України імен її талановитих дітей в еміграції, до досягнень цієї вистави треба віднести інноваційну сценографію, музичне оформлення (до слова: мовчазний Едді з гітарою постійно перебував на сцені – як образ-символ того чоловіка, котрий і розумів і постійно підтримував Квітку), а також вибір актриси, яка співає.

Так само приємним фактом є те, що сучасні театральні режисери цікавляться творами не лише маститих та відомих авторів, а відкривають Україні нові імена. У даному разі це поетеса Таня Череп-Пероганич.

Однак, є певні речі, на яких хотілося б зауважити.

По-перше, для непосвячених у тему, хто така Квітка Цісик, варто, можливо, підсилити пізнавальний елемент вистави. Можливо, зробити певну інтродукцію (слайд-шоу з 2-3 текстовими файлами, +фото Квітки Цісик, +ГОЛОС Квітки Цісик). А тоді дати фото Вікторії Васалатій і… розпочинати спектакль.

По-друге, очевидно, що Валерій Невєдров відчув органічну спорідненість актриси і жінки Вікторії Васалатій та актриси і жінки Квітки Цісик. Але до глядача ця органіка не дійшла повною мірою, над цим ще треба працювати. Квітка Цісик була не тільки талановитою сильною жінкою, вона була також і ніжною та м’якою. І в манері співу, і в житті.

Власне, у цьому спектаклі зійшлося три сильні жінки-мисткині: Квітка Цісик, Вікторія Васалатій і Таня Череп-Пероганич. Довершити цю гармонію – завдання режисера, який зібрав цих жінок у творчому проекті.

Своїми враженнями від вистави поділилися:

Таня Череп-Пероганич:

Я безмірно вдячна режисеру, який мене знайшов, актрисі, яка мене відчула через п'єсу, Квітці, яка одного разу прийшла в моє життя через свої пісні. А також людям, усім-усім, які, попри свої високі посади і звання, сиділи в дорогих сукнях і костюмах на східцях до кінця спектаклю, бо був аншлаг, і місць для усіх забракло. Безмежно вдячна чоловіку, який завжди поруч. Такої казки ще не було в моєму житті!

Таня Кришталовська:

Враження від переглянутої вистави неоднозначні.

З одного боку, глибоко зворушило проникливе й самобутнє виконання українських народних і популярних пісень з репертуару Квітки Цісик, з яких струменить любов до рідного краю та непогамовна туга за ним, що досягла кульмінації у пісні «Чуєш, брате мій» й органічно увиразнилася образом журавки, яка летить над коломийською землею. Цей епізод, а також молитва Квітки до Бога, задушевне, надзвичайно щире звертання до нього – найсильніші моменти вистави.

З іншого боку, мені не вистачило сюжетної строгості. На мою думку, події з життя Квітки показано дещо пунктирно, фрагментарно, у довільній мозаїчності, так, що глядач сам мав здогадуватися, про який життєвий період співачки ідеться, і подумки відтворювати хронологію, вибудовувати логічний ланцюжок. Тож вистава розрахована насамперед на людей, обізнаних із біографією і творчістю Квітки Цісик, – підготовлених глядачів. Можливо, такі вимоги музичної притчі як жанру, що передбачає стислу текстову розповідь і панування музики, але хотілося саме балансу, рівноваги. До того ж текст, автором якого є письменниця Тетяна Череп-Пероганич, завдяки своїй поетичній образності, легкості звучання, ритмомелодиці, заслуговує на повноцінну увагу.

Вистава спонукала мене прочитати п’єсу «Квітка Цісик. Туга за Україною» пані Тетяни, щоб сповна насолодитися її художнім словом.