Зоя Скоропаденко – сучасна українська художниця. Народилася у Кривому Розі, з п'яти років її вчив відомий український художник Григорій Синиця.
Потім Зоя навчалася в художній школі й мріяла про кар'єру художниці, однак розпад СРСР, а за ним – шалена інфляція і тяжкі 1990-ті поставили хрест на мріях. Мистецтво – недешеве задоволення, і далі вчитися на художника, не маючи грошей, було нереально. Ще нереальніше – заробляти гроші, працюючи художником. Мистецькі цінності у цілого суспільства відійшли на друге, чи то пак – десяте місце.
За порадою батьків, Зоя вступила на факультет журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка. Вибір виявився вдалим – в перші роки навчання Зоя об'їздила автостопом всю Європу. За час навчання в університеті змогла вивчити багато мов – зокрема, японську, китайську та арабську.
Однак згодом це зіграло з нею злий жарт. Зоя отримала диплом спеціаліста-журналіста, вступила на магістратуру. Однак замість того, щоб ходити на пари з англійської, брала участь у професійних конференціях в Європі. Ще в роки навчання на спеціаліста окремі викладачі дивилися на Зою з-під лоба: занадто активна (була головним редактором студентської газети університету), занадто добре знає мови, занадто добре вправляється з комп'ютером (тоді це було рідкістю), занадто багато подорожує Європою – що взагалі було небаченим нахабством, у 1995 – 2000-х роках про безвіз і мріяти боялися. Деякі викладачі навіть погрожували вигнати занадто активну дівчину з університету: де ж то бачено, замість того, щоб на пари ходити – займається журналістикою, та ще й де – в Європі.
А тут трапилася така нагода – пропущені пари. Зою просто не допустили до складання кандидатського іспиту з англійської (тоді цей іспит був частиною обов'язкової програми для магістрів), незважаючи на знання, і вигнали з університету.
Чим відразу скористалося керівництво гуртожитку – і дівчина опинилася на вулиці. Мобільних телефонів тоді ще не було, просити про притулок не було кого – і довелося ночувати у парку Костюшка…
Потрібно було або позичати грошей і їхати додому до батьків – або шукати хоч якийсь заробіток у Львові. Зоя навіть спробувала влаштуватися на роботу продавчинею в кіоски – і там її кілька разів «кинули на гроші»…
Однак доля знову зробила різкий поворот. Всі роки навчання в університеті дівчина була дуже активною членкинею багатьох журналістських, правозахисних, екологічних організацій. І от вона сидить у парку – а на зустріч йде адвокат екологічної адвокатури Екоправо, давно знайомий з Зоєю через її роботу в еко-журналістиці. Так Зоя отримала посаду головного редактора Вісника Екологічної адвокатури. Через деякий час доля знов зробила ще один поворот. І одна із численних знайомих дівчини з міжнародних конференцій з Бельгії саме влаштувалася на роботу в Монако – і дізналася, що там шукають медіа-консультанта зі Східної Європи. Так Зоя опинилася в Монако. А згодом вона стала ще й позаштатним перекладачем для Інтерполу та кінокритиком Канського фестивалю. Досвід театрального критика 1990-х в Україні неабияк згодився. Кілька її статей театральної критики в українських медіа вважаються одними з найкращих.
Для Зої це була ідеальна робота. Однак весь цей час дівчина не припиняла малювати. І от у 2003 році хтось із її знайомих запропонував зробити невеличку виставку її картин – і сталося диво, одну з картин купив перехожий, та ще й за неймовірну в той час суму – 800 євро. Зоя підрахувала, що якщо вона буде робити виставки щомісяця і щоденно продавати роботи, то їй вже не будуть потрібні всі інші роботи, - і почала завзято працювати: брати участь у виставках, робити персональні шоу, брати участь в проєктах.
Але доля знову повернулася іншим боком…
Наступні 7 років у Зої не купили жодної картини. Не допомагали навіть численні виставки, котрі дівчина намагалася робити кожні 2-3 місяці.
Настав тяжкий (як тоді здавалося) 2008 рік. Світова фінансова криза. Грошей бракувало навіть на їжу – і Зої доводилося щовечора пильнувати місцевий ринок, аби купити продукти зі знижками.
І тут доля знову робить різкий поворот…
Рибалка на ринку подарував їй кілька восьминогів на вечерю.
Однак замість того, щоб відразу з’їсти подарунок, Зоя його намалювала.
Насправді торс як центральна частина тіла був натхненням для художників і скульпторів ще з давньогрецьких часів. Щоправда, це було спричинено, зокрема, й тим, що частенько від античних скульптур нащадкам залишалися самі торси. Однак у другій половині ХІХ ст. торс став повноправним, і навіть, якщо можна так сказати, цілісним суб’єктом у світі мистецтва.
Зоя ж поєднала торс – і натюрморт.
Так з’явилася серія «Торс»: ті ж античні торси, але не людей, а восьминогів.
Несподіваний підхід здивував і вразив мистецьке середовище.
«Торси» потрапили у відомий у світі мистецтва журнал Creative Review, а звідти – в інші авторитетні мистецькі видання. В той момент Зоя Скоропаденко стала найвідомішим у світі українським художником. Її почали запрошувати з виставками у різні країни світу, зокрема – у Японію, США, Бельгію.
У 2011 році уряд Монако надав Зої офіційний статус Митця-художника Монако.
Зоя невтомно організовує по всьому світу також виставки талановитих, але менш відомих українських митців.
Карантин зачинив всіх у своїх домівках, але не зміг змусити Зою відмовитися від активної діяльності.
Скоропаденко почала працювати з німецькими програмістами, які розробили комп’ютерну програму виставок 3D. Її перша 3D експозиція про чемпіона сумо була відкрита онлайн в травні 2020 року за сприяння Посольства України в Японії.
У 2021 році вона зорганізувала онлайн-виставку українських та японських художників – «Фукусіма-Чорнобиль 10/35», а також онлайн-виставку серії своїх картин Notre Dame Brule, присвячених відбудові Собору Паризької Богоматері. Зоя дуже тяжко перенесла covid-19: отримала ушкодження мозку та часткову втрату пам’яті, і малювання Notre Dame стало найкращими ліками від хвороби.
До того ж, ця серія допомогла Зої вийти на цифровий мистецький ринок NFT-токенів.
Чи варто казати, що першою «живою» виставкою, котра відкрилася у Парижі після закінчення карантину, була саме виставка Зої Скоропаденко?..
На фото – Зоя Скоропаденко у майстерні американського мозаїста Нолла Холліса (Fred Nall Hollis)