Жінка-УКРАЇНКА

Тетяна Вікторівна Волошина (дівоче прізвище — Савчук) — народилася 12 лютого 1982 року на Поділлі, в мальовничому та розкішному селі Поляхова на Хмельниччині, у родині землеробів та педагогів. Зі шкільних часів почала віршувати. Займала призові місця на обласних конкурсах, олімпіадах. Але доля склалася так, що вступила до юридичного вишу (Хмельницький інститут управління та права), закінчила його з відзнакою і працевлаштувалася в зовсім не поетичну структуру –  поліцію, де й працюю до цього часу (у м. Нетішин), у званні майора.

Та  гени беруть своє. Зокрема ті, що передалися від предків-педагогів, які також були небайдужі до пера. Тому постійно писала (в шухляду, як мовиться).  Тільки згодом видала три книги:

• у 2018 році – збірку філософсько-пейзажної лірики «Канат»,
• у 2019 році – збірку поезії патріотичної, сакральної тематики «Знамення»,
• у 2020 році – книгу з віршами «Падають груші».

Вибрані твори друкувалися в колективних збірках: «Мама, матінка, матуся», 2020 р., «Кольори кохання», 2020 р., «З днем весни», 2021 р., «Жінка – мати, жінка – українка», 2121 р.

З початку 2021 року пробую писати новели.

Брала та беру участь в різних поетичних конкурсах. Вшанувалася звання лауреата конкурсу поезії «Душевна поезія», що проводився у 2018 році на теренах літературного інтернет-журналу живої поезії й прози Всесвітньої асоціації поетів, письменників, прозаїків «Congrès Littéraire Mondial» в номінації «Українська співучість». Маю декілька дипломів переможця  та фіналіста від різних вітчизняних організаторів конкурсів.

Вишиваю, подорожую історичними місцями України, люблю село...

2021