Жінка-УКРАЇНКА

Ярослава Маджугу я пам’ятаю ще зовсім малим хлопчаком, який ходив на літературну студію і писав досить талановиті гуморески. А тепер це – 27-літній добродій, котрий мужньо захищав Україну від окупантів, перебуваючи в самому пеклі війни, на Луганщині. Власне, я хотів записати це інтерв’ю одразу після його повернення, але тоді Ярославові було важко бесідувати про пережите. Тільки й обмовився: «Війна – то таке паскудство… Гірше, повірте, немає нічого!.. Однак, якщо моя Вітчизна – у вогні, то хтось мусить виконати цю страшну роботу – заступити шлях ворогам. Чому ж не я?!».

– Ярославе, ти – з акторської династії…

– Так, «Деснянська правда» вже писала про мого тата – Ігоря Маджугу, брата Романа і його дружину Олю, які працюють в обласному ляльковому театрі імені Олександра Довженка. Правда, Оля народила щойно донечку, яку назвали Даринкою. Підросте й теж стане акторкою, продовжить нашу династію. Бабуся наша, Ганна Іванівна Маджуга, – теж на театрі розуміється, адже постійно читає книжки, вона десятки років пропрацювала в бібліотеці! І зараз трудиться, в Чернігові її знають, бо постійно організовує різноманітні свята й конкурси для юних читачів у бібліотеці імені Олександра Довженка.