— Все-таки дивно влаштований світ, — вкотре переконався п’ятилітній Олексійко. — Ось школярі, відгулявши випускний, б’ють байдики, дивляться телевізор, тобто їдять життя повною ложкою, а ми, як і раніше, ходимо в наш чернігівський дитсадок «Золота жабка»…
— Зате такого балу, як у нас, у жодній школі не було! — згадувала Катруська. — І на мітлі політали, і в кориті станцювали, і з комп’ютерними вірусами потоваришували, і в п’явок та павуків у гостях побули, й навіть застуду та нежить на безлюдну планету запустили…
П’ятилітній Дмитрик, як і належить справжньому джентльменові, час від часу здійснює у чернігівському дитсадку «Золота жабка» різноманітні подвиги: то подарує панночці троянду, то поділиться печивом, то допоможе застібнути неслухняний ґудзик чи зав’язати стрічку. Ось і сьогодні по дорозі в дитсадок він сам запропонував Ганці піднести її сумочку і слухняно пер до самої групи, хоч важила та сумочка, ймовірно, набагато більше від самої Ганки.