21 лютого – Міжнародний День рідної мови. Його встановлено рішенням ЮНЕСКО на знак пам'яти розстріляної демонстрації студентів у Пакистані (1952 р.), що вийшли на захист бенгальської мови всупереч насаджуваній мові урду. У Пакистані тепер це День Мучеників. Відтоді минуло понад 50 років.
На окупованих московським ворогом територіях України за українську мову також розстрілюють. Спершу там мову ігнорували, зневажали, висміювали, вилучали, підміняли, спотворювали. Тепер просто розстрілюють її носіїв. Тепер за потурання неукраїнської влади мова окупанта брудними плямами розповзається по всій країні. Інфікує. Загиджує. Принижує. Окацаплює. Мова окупанта в Україні – це наслідок перемоги москалів над українцями. Російськомовні українці – це найкращі трофеї Московської імперії.
Часто сьогодні можна почути, що війна — не найкращий час для обговорення мовних проблем, бо мовне питання роз’єднує націю. Виходить, це для об’єднання нації ми як мантру повторюємо вислів «єдина країна — единая страна» і сповідуємо фактичну двомовність, хоч і декларуємо державний статус української мови з найвищих трибун. Отже, ми все ще тішимо себе надією відстояти незалежність толерантністю, зокрема, мовною, тоді як русифікатори в Україні вже не обмежуються переписуванням словників, а розстрілюють українців із «Градів» на їхній же землі.
Мовна невизначеність в Україні стала джерелом великої кількості суспільних проблем. З яких принципів треба виходити, долаючи цю невизначеність, ми запитали у соціолінгвіста, професора, автора численних праць з питань функціонування української мови в колоніальній і пострадянській Україні Лариси Масенко.
Натрапили на статтю в колонці політолога Станіслава Біличенка на сайті Української правди. Автор у цій статті підняв чи не найважливіше і найболючіше сьогодні в Україні питання і запропонував шлях його вирішення. Стаття датована 9 липня 2014. 26 листопада цю статтю на своєму сайті розмістила Gazeta.UA. Проте чим далі, тим актуальність статті зростатиме. А як хочеться, щоб піднята автором проблема була вирішена. Публікуємо без скорочень:
Дурні кричать, а розумні мовчать. Мовчать про те, чому за Порошенка проголосувало так багато. Мовчать про те, чому в Україні зараз такий "сплеск патріотизму".
Таємниця полягає в тому, що в Україні ситуативно, перед зовнішньою загрозою – об'єднались дві групи. Ті, хто любить українську націю та українське як якісний зміст держави Україна – і ті, хто любить саму державу Україна як порожню політичну конструкцію на цій території.