Жінка-УКРАЇНКА

Вірші Наталії Крісман вже давно вирували у наших душах. Коли світ побачив шедевр „Я, екстреміст” вся Україна відгукнулася передзвінами пісень, ораторських виступів, фільмів за мотивами вірша. Підсвідомий „екстремізм” вже давно перебував у суспільсві, і у найзапекліші дні революції вірш став не фоном, а  органічним обрамленням думкам кожного свідомого українця. Тепер поезії цієї неординарної жінки облетіли „майдани” всього світу.

(Світлій пам'яті загиблим за Україну)
Мамо, я не вернусь,
Я до кінця тут буду,
В моїх роздертих грудях час зупиняє плин...
Знаєш, ця смерть комусь
Правди уроком буде,
Вірю, діждеться Суду кат, що мене убив!

Мамо, страху нема -
Страшно лише убивцям,
Зло їх спотворить лиця, наче гіркий дурман,
Довго їм ця зима
Буде кривава сниться
Спалахом блискавиці. Мамо, їх жде пітьма! 

Рідна моя, не плач,
Жде на катів розплата,
Нині сумне, та завтра вітер розвіє дим,
Спалимо геть до тла
На волелюбних ватрах
Наші одвічні ґрати, трішки лишень зажди!

Мамо, прости мені,
Як пробачала часто,
Знаєш, не страшно впасти, гірше - коли проспав
Мить для звитяг борні...
Мамо, мій обрій гасне,
Я відчуваю ласку світлих очей Христа...

Наталія Крісман

Комусь Олімпіада,
Комусь - сигнал війни,
Плекають тишком зраду
У Сочі пахани.
В зимовому демарші,
Під гімни перемог
Жадає чорт реваншу,
Кричить: «Із нами Бог!».
Знайомий нам антихрист,
Що вчора сіяв смерть,
В нім є щось від артиста
І хамовита вперть.
Не хоче відпускати
З-під заду свого трон,
Зірвали б царські шати,
А там - гниле нутро…

Такі метаморфози
Сучасності звитяг,
Царі втрачають розум,
Фарбують кров'ю стяг.
Комусь Олімпіада
Й медалі золоті,
Хтось в ноги й чорту впа'де
За жертви на хресті…

Наталія Крісман

Ми п'ємо тільки чай
На хребтах барикад...
Синку-крихітко, знай:
Вже не звернем назад!
Хоч ні кроку вперед
Не здолали ми ще -
В цій борні краще смерть
Під ворожим мечем,
Ніж коритись щомить
Знавіснілим катам,
Які звикли, що ми
Боїмося кийка...

Хочу знати одне:
Твоя доля - кришталь,
Чорна днина мине,
Бо наш дух нині - сталь,
Кожен з нас - тятива,
Що напнула Майдан,
Кожен батько повстав,
Док' не сталась біда.

Мамо, я -екстреміст!

Нас вчора травили газом,
Та я не боявся впасти - у мене тепер є вісь.
Мамо, я - екстреміст!
Бо брат мій, що прагнув волі,
Стояв на морозі голим, та поглядом линув ввись.

Мамо, я - екстреміст,
Вдихаю дими Майдану,
Життя своє, Богом дане, гартую під кулі свист.
Мамо, я - екстреміст,
І шля'ху назад не буде,
Бо в моїх пробитих грудях гуркоче, мов грім -"Борись!".

Мамо, я - екстреміст,
Я кров'ю cкропив землицю,
Вірю - мені проститься завтра, а чи колись.
Мамо, я - екстреміст,
Я вже не боюся смерті.
Війна потребує жертви... Рідна моя, молись !!!