Жінка-УКРАЇНКА

Про автора: Сердунич Любов Андріївна — вчителька української мови та літератури вищої категорії, член ВТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка, член НСЖУ, НСКУ, член Асоціації дослідників голодоморів в Україні, автор 14 збірок, лавреат Хмельницької обласної літературної премії імени Микити Годованця, леді ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.       

НЕВМИРУЩИЙ КОБЗАР

Хоч душа – як руїна –
Все життя у гонитві,
Його пломінь не згас.
Хто твоя, Україно,
Священна молитва?
– Він, безсмертний Тарас!

Неосягнене виніс
Во ім’я батьківщини
За віки і за нас.
О народе, назви
Найвірнішого сина.
– Незнищенний Тарас!

Царську темінь окинув
Усевидящим оком,
Освітив, як олтар.
Хто твоїм, Україно,
Є Великим Пророком?
– Невмирущий Кобзар!

ШЕВЧЕНКО У СТАРІЙ СИНЯВІ

Прийшов до нас у свято вересневе*,
Бо із козацтвом в думах – назавжди.
І залишив себе в Старій Синяві.
По Україні скрізь – Твої сліди.
       Вбираємо Твій гнів у пишні шати.
       Боюсь, що мода знов, «такий вже час…».
       Пробач, Тарасе, що спочатку в Штатах,
       Й лишень тепер увіковічнивсь в нас.
Прийшов до нас, глибинних гречкосіїв,
Бо завше Ти – між простими людьми.
Не пам’ятник поставили – надію,
Що осягнемо велич Твою ми.

* Пам’ятник (погруддя) Т. Шевченкові у смт Стара Синява врочисто встановлено на честь 350-річчя славетної Пилявецької битви козацько-селянського війська з польською шляхтою.

ТАРАСЕ ГРИГОРОВИЧУ

Тарасе Григоровичу!
Із Вашою книгою йду до дітей,
Із Вашими думами – в серце юначе.
Інакше не вмію, не можу інакше.
Несу Ваше слово до них золоте.

Тарасе Григоровичу,
Чуєте, Тарасе Григоровичу!
Що нині рожденним несете в очах?
Ви болем своїм їх серця окропіте.
Навчіть розпізнати облудних піїтів.
Навчіть жити так, щоб огень не зачах.

Тарасе Григоровичу!
Усяко тлумачили суть Ваших тем.
А я їх тлумачення не розуміла.
Якщо не завжди досконало й уміло,
Та – з Вашою правдою йду до дітей!

ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО

Як і  він, розмірковую знову:
Що, здавалося б, просто слова?
Тільки золото віщого слова
Переборить історії вал.

Ті слова обпікають і гоять,
Заворожують нас без прикрас,
Сірий морок нещадно розгонять
І Людину пробуджують в нас.

Як «Кобзар» на столі – від любови,
Перетремо й іржу на метал.
І вогненне Тарасове слово –
Нам Програма, Статут і мета.

Україна, Середнє Поділля, з-під славетної Пиляви.         

ЯК ТАРАСІВ МАЛО В УКРАЇНІ!

Толерантність – здатність переносити зло
(Великий тлумачний словник української мови).
Тарас – грецькою: бунтівник, бунтар.

Як Тарасів мало в Україні!
Як не вистачає бунтарів!
Хай би розігнулись рабські спини
Й стрепенулись ті, що нагорі.

     Де ви є, козацькі одчайдухи?
     Хто в тобі куняє: раб? варнак?
     Кличе Україна сильних духом,
     Нації бракує гайдамак!

Та лизати зад – у нас почесно,
Їм – і славослів’я, й шквал вітань.
Хтось лишень візьме до рук Шевченка,
Хтось його ще й досі не читав,

     В кого хата – споконвіку скраю,
     В кого серце – брила кам’яна.
     Хто свавілля називає раєм,
     Тим також, як нам усім, – хана.

Толерантством нас зазомбували.
Слабаки ми духом, нуль ми, «пас»!
Можуть йти нові монголи й галли,
Бо нема Тарасів серед нас!

Любов СЕРДУНИЧ,
член Національної спілки краєзнавців України, член НСЖУ,
смт Стара Синява