Жінка-УКРАЇНКА

Він щойно прийшов на Майдан,
Ледь успів барикади відчути.
А на нього вже снайпер чекав,
Один постріл. І впав без муки.

Він щойно 17 сповнив.
Ледь сонце торкнулося скроні.
А як Україну безмежно любив,
Хотів щоб не жила в неволі.

А снайпер зачохлив у груди.
І юнак закривавлений впав.
- Не бійтеся ворога, люди, -
Помираючи ледь прошептав.

Кулі свистіли навколо,
Ранковий стелився туман,
Рвалося серце від болю
У тих, хто убитих складав.

- Закрийте хопцеві очі, -
Крізь сльози кричав побратим.
- Люди, він бачити світ ще хоче,
Він вмирає за нас молодим.

А снайпер стріляв по Майдану
І плакала днина від болю,
Україна розпята, у ранах
Вмирала в нерівнім двобою.

Йому було тільки 17,
Побратиму ледь 30 літ.
Вони, мов гарматне мясо
Закрили від смерті світ.

Відійшли у Небесну сотню,
Щоби вічно світити вгорі.
Щоб митці малювали полотна,
А поети писали вірші.

Не розбудить сльоза героїв,
І память про них не вмре.
Взялась юність безсмертна за зброю,
Хоче волі. Вклонись їй за це.

Галина Фесюк