Жінка-УКРАЇНКА

Днями МГО «Інтерньюз-Україна» в рамках проекту «Схід-Захід: редакції за обміном» організувала ознайомчий прес-тур до Харкова для журналістів із західних областей України.

Учасники прес-туру Львівської, Тернопільської, Рівненської, Хмельницької, Закарпатської, Івано-Франківської та Вінницької областей з’їхалися до Харкова, щоб поспілкуватися з колегами, представниками органів державної влади та громадськими організаціями, поставити запитання, що стосуються місцевого населення, економіки та політичної ситуації, разом обговорити актуальні питання українського медіа-простору.

Як повідомлялось у запрошенні для учасників прес-візиту, подібні міжрегіональні обміни журналістів між півднем/сходом та заходом України мають на меті сприяти діалогу та розумінню контексту роботи одних та інших.

Трансфер із вокзалу до готелю

Зі Львова до Харкова потяги йдуть не часто. А ще важче добиратися з Івано-Франківська чи з Тернополя. Дуже дорого коштувала б дорога для невисокооплачуваних журналістів України, якби не проект. Зрештою чому зняли поїзд Львів-Луганськ – невідомо, адже цей потяг їхав через Тернопіль. Наразі прямим потягом до Харкова не виїдеш з цих напрямків. Інша справа зі Львова. Але й тут є проблема. Зважаючи на брак квитків у касі, їх можна безперешкодно придбати на вокзалі у кругленької тітоньки, що вже літами крутиться із якимось дівчиськом біля каси і перед лицем транспортної міліції пропонує пасажирам свої «благодійні» послуги. Підходжу до каси «Жодного квитка до Харкова немає» - відповідає касир. «Може ще будуть?!» - намагаюся почути бодай обнадійливе «може» і відходжу від каси приголомшена. Тітонька все чула. Вона відразу пропонує свій варіант. Сердито відмовляюся і дивуюся аж до знемоги: «Як так? Звідкіль у неї квитки?» Професійна злість перевершує цікавість. Фотографую вокзальну тітоньку і йду до начальника вокзалу. Його нема. Але вдалося поспілкуватися з одним із заступника керівника. Сказав, що тітоньку знають і ловлять її вже роками, а вона не дається. Переконав чекати ще кілька хвилин «може знайдеться один квиток у касі». Повертаюсь до кас. І о, дивина. Знаходиться. Часу нема на подальше розслідування, тому біжу до потягу.
Ніч у потязі. Ранок, полудень. І ось харківський вокзал. Після десяти років нічого не змінилося. Ні, перепрошую, є зміни. Біля управління залізниці – синьо-жовті прапори. Ловимо таксиста і їдемо в готель «Вікторія». Крізь вікна оглядаю вулиці міста. Шукаю чогось цікавого. І знаходжу. Проїжджаємо мимо пам’ятника Тарасу Шевченка. Від побаченого швидко закліпала повіками. Очевидно далося взнаки те, що я шукала чогось цікавого, тому мені здалося, що голову поета пофарбували у синьо-жовтий колір. Не довго думаючи, промовила вголос: «Цікаво, чому пофарбували Шевченка у синьо-жовтий колір, а не Леніна?». І треба ж було таке сказати водію, який за Леніна стоїть горою! Він одразу й накинувся: «Леніна пофарбувати у синьо-жовтий колір? Та ви що! Ніколи! Ви знаєте, щоб я зробив! Дуже шкодую, що в цю ніч, коли фашисти хотіли повалити Леніна, не прийшов. Дружина не впустила». «Які фашисти? У Харкові? Та вони ж у Росії. Зрештою, чому ви так розійшлися?», - кажу йому. «Я ж не хочу його фарбувати, запитую чому Шевченка пофарбували». Можливо ми ще довго їздили б по Харкову і сперечалися, у кращому випадку, якби наш шлях не завершився…біля готелю. Та забігаючи наперед, скажу, що наступного дня, ми ще раз проїхались із цим водієм, але цього разу він чомусь дуже мирно і з радістю розповідав нам про Харків, показуючи синьо-жовті прапори, які розвівав вітер над найдовшою вулицею Харкова.

Телеканал «Симон» - живий і працює

Перед поїздкою, щоб краще дізнатися про засоби масової інформації Харкова, виникла ідея зайти на Інтернет-видання Харкова. Цікаво, що саме телеканал «Симон» моніторила першим. Його різнопланові та проукраїнські ефіри сподобались. Проте з Інтернет повідомлень дізналася, що в Харкові з ефіру зник останній телеканал, який був непідконтрольний владі. По крайній мірі, не прямо.

І ось ми в приміщенні, де нас люб’язно зустрічають Володимир Мазур та Вікторія Аннопольська. Розмовляємо. Цікавимось сьогоднішньою ситуацією каналу. Як прокоментувала Викторія Аннопольска, генеральний продюсер телекомпанії "Simon", канал став заручником ситуації, хоч за її словами, цей гіркий і болючий факт - технічна проблема. Наразі канал можна дивитися в он-лайні.

Відвідуємо робочі кабінети журналістів, спілкуємось, колеги радо зустрічають нас, діляться своїми проблемами та пережитим, показують робочі кабінети, студію.
Інтернет-видання «Главное» теж зникало…Його блокували… Хто?

Очевидно, підбираючи для нашого знайомства найцікавіші зустрічі із редакціями ЗМІ м.Харкова організатори й не помітили, що наступна теж пережила сумні події чи то дескридитацію. Як виявилось, редакцію Інтернет-видання та газети «Главное», яка знаходиться в Харкові в одному приміщенні з АТ «Інвестор» та банком «Базис», теж блокували, але спочатку прийшли з обшуками, погрожували журналістам, якщо ті не відключать комп’ютер, то його конфіскують. Після цього зажадали негайно вийти на вулицю. В результаті сайт деякий час не оновлювався. А з 1 серпня, це видання не могли читати й користувачі з Росії, тому що Роскомнагляд РФ вніс харківське інтернет-видання «Главное» glavnoe.ua в Єдиний реєстр сайтів, які містять інформацію, поширення якої в РФ забороняється за рішенням суду.

- Вітаю, пишу Вам з Москви. Хочу повідомити, що тепер, заходячи на сайт, ось таке вилізає. Ось так у нас в країні бояться, що люди будуть знати правду», - написав до редакції читач видання та додав скріншот.

Ось так. Хто блокував видання сьогодні ще невідомо.

Сьогодні цей портал – один із найбільш відвідуваних в Україні. Цікаві і свіжі новини, інформація та репортажі – великий успіх та заслуга високопрофесійних журналістів. Тут ми познайомилися із відомим журналістом, професором Харківського університету Бругом Дмитром. Сьогодні він разом із своїми студентами-журналістами активно втілює в життя свій проект «Харків мобілізаційний». До речі, студентки справді відважні героїні, молоді та активні. Вони пишуть про родини загиблих у Харківській області. На пам'ять про зустріч редакція порталу подарували книгу «Юрій Шевельов: учора, сьогодні, завтра», в якій йдеться про відомого філолога ХХ століття, славіста, українознавця, культуролога.

Круглий стіл «Висвітлення останніх подій в Україні у медіа різних регіонів: відмінності та уроки. Стан розвитку і проблеми у медіа-середовищі Харкова».
Перший день у Харкові повністю насичений візитами і зустрічами. Круглий стіл запланований у міській бібліотеці за участю представників влади, інтелігенції та журналістів. Тут зібралося 14 представників ЗМІ, в тому числі журналісти, редактори, аби визначити спільні негаразди, поділитися досвідом та обговорити особливості роботи в сучасному медіа-середовищі.

Захід відкрила координатор проекту із Києва Олеся Мигаль. Вона ознайомила присутніх із проектом, в рамках якого відбувається обмін досвідом представників ЗМІ Захід-Схід, наголосила на важливості співпраці у справі висвітлення та поширення інформації. Як також інший координатор Анна Прокопєва із Харкова познайомила присутніх один з одним та зауважила, що журналістам Західної України потрібно показати якомога більше матеріалу про сьогоднішню ситуацію в Харкові, відкрити для гостей місто таким, яким воно є в середині.

До присутніх звернувся заступник голови Харківської обласної ради Іван Варченко, він розказав про стан і діяльність ЗМІ не тільки в місті, а й в області та запросив до дискусії усіх учасників круглого столу. Як з’ясувалося, проблеми існування державного радіомовлення в Україні не одинакові. Якщо у Львівські області провідникове радіо майже не працює, на Харківщині – навпаки. Тут, за словами заступника голови обласної ради, вдалося зберегти радіоточки, у кожному районі злагоджено працюють комунальні газети, є також 20 телеканалів.

Присутні також дізналися, що в Харківські обласній організації НСПЖУ відносяться до своїх колег принципово і вимогливо. Як повідомив відповідальний секретар Микола Десятников, нещодавно із її лав було виключено двох колег за порушення журналістської етики. А журналіст Євген Маслов зауважив, що в Харкові більше все ж таки російськомовних видань , що деякою мірою відрізняє ментальність аудиторії, в тому числі журналістів.

Між учасниками круглого столу відбулася дискусія з приводу висвітлення останніх подій в Харкові та ролі ЗМІ в житті жителів області.

Під час вечері працівники ЗМІ Сходу і Заходу продовжили дружню розмову.

Канал ОТБ і видання «АТН», що постраждало від кийків бойовиків, але не здалося…
Поїздка до Харкова стала важливою і плідною. Другий день туру розпочався із знайомства з міським ТІЦом, робота якого приємно вразила. Тут не лише працюють над поширенням інформації про область, спеціалісти влаштували в офісі виставку робіт місцевих майстринь: ляльки, картини та інші вироби ручної роботи, що показують фольклорну Слобожанщину.

А відвідання Харківської обласної телерадіокомпанії справило неймовірні враження. Найперше, це потужне державне підприємство, яке професійно подає актуальні та збалансовані новини, щоденні репортажі та різнопланові інформаційні матеріали.
Не один раз була у Львівській телекомпанії, де журналістам нелегко працюється з низькою заробітною платою, тому вважала, що в Харкові набагато краща ситуація з фінансуванням. Проте здивовано оглядала приміщення, які давно мабуть не ремонтуються, а журналісти разом із своїм керівником виявляють проукраїнський патріотизм. Окрім цього, від жодного працівника не чула невдоволення щодо низької заробітної плати, навпаки, кожен займається волонтерством, допомагає чим може біженцям, розуміючи сьогоднішній воєнний стан на Сході.

Завдяки організаторам між гостями та гендиректором ХОДТРК Сергієм Гулевським відбулася змістовна бесіда про актуальні проблеми сьогодення. Цікаво, що керівництво телекомпанії, можливо єдине в Україні, активно підтримує волонтерський рух. Журналісти тонами відправляють гуманітарну допомогу військовим у зону АТО, щоденно працюють з кожним, хто звертається за допомогою з переселенням, працюють в Online TV та Online radio. Як з’ясувалося, телебачення в Харкові завжди прогресивно розвивалося, а сам гендиректор був одним із засновників радіотелекомпанії. Раніше в Харкові було 11 телеканів, але через ринкову нестабільність, вони частково загинули, як і близько місяця зникло харківське радіо. Сьогодні, невідомо з яких причин, державницька позиція є такою, щоб витіснити ТРК і залишити корпункти, які мали б продукувати матеріали про людей, що піднімуть рейтинг каналу, але не проблеми регіону. «І це не прийнято, адже державне телебачення повинно існувати», - вважає Сергій Гулєвський.

Приємно вразило й те, що Сергій Гулевський – патріот свого міста, добре володіє ситуацією медіа-простору України, продукує державницьку політику. «Я – українець. Та, перебуваючи в Росії, намагаюся розмовляти рідною українською мовою, щоб підкреслити, що Україна – це держава».

Вже на виході з приміщення зустрічаємось з адміністратором компанії та благодійником Миколою Шлапаком, який щодня допомагає переселенцям та бійцям АТО. З великою гордістю розповідає про жінку, яка віддала останні свої заощадження – аж 20 тисяч гривень!, що накопичувала на встановлення зубних протезів, бійцям АТО. І що тут скажеш? Вклонитися хочу цим благодійникам-журналістам, які жертовно працюють на благо України у час безгрошів’я і війни, мовчки, без нарікань, але з великим духом патріотизму у серці.

Наступний візит – видання «АТН», яке теж, як і інші харківські ЗМІ, в яких ми були, постраждало від кийків бойовиків. «7 січня молоді проросійські бойовики розтрощили вщент ОТБ, забрали диски, трощили битками все, що попадало під руки. Сьогодні ми зберігаємо одну із бит, як страшну історію із нашого минулого», - розповідає Наталя Діденко, випусковий редактор. Жах! Ні, такого ми, журналісти, не пережили тут, на Західній Україні.

Наталя показує нам студію, приміщення, деякі вже відновлені після трощення, вгощає своєю правдою. Емоції переповнюють душу від побаченого і почутого. Сьогодні редакція працює. У коридорі висять фотографії, на яких зображені телеведучі та журналісти із гостями передач, відомі політики та бізнесмени, культурні діячі і бізнесмени. Що заінтригувало? Кабінет з медіа-рекламщиками. Саме вони розробляють бізнес-плани з реклами, завдяки якій і виживає проукраїнське «АТН».

Газета «Время» - найчитабільніша на Харківщині

Це сьогодні, після повернення з Харкова, можна через Інтернет познайомитися глибше з усіма медіа Харкова. А тоді, в рамках-прес візиту, ми йшли в гості по історичних східцях приміщення, мало обізнані з газетним ЗМІ – харківською «Время». Ну хіба що вже зустрічалися із редактором Іриною Румянцевою за кругли столом, де вона, до речі, справила непогане враження, як професійний медіа-журналіст. Раніше газета мала назву «Красное знамя», а з 1991 року змінила на «Время».

Так, справді тепло нас зустріли у редакції. І знаєте з чого розпочалась наша зустріч? З історичного екскурсу в минуле Харкова. Так, так, я не помилилася.. Не про історію виникнення преси, а саме про невідомий Харків і його легенди розповіла нам журналіст з питань житлово-комунального господарства Тетяна Буряковська. Вона ж веде рубрику «Невідомий Харків». До речі, навіть приміщення історичне. Будинок збудований у 1912 року німцем Зінгером для магазину, в якому продавали німецькі швейні машинки «Зінгер», але з цього часу залишилися лише східці.
Окрім цього, Ірина все ж зауважила, що місто – рекордсмен за кількістю зареєстрованих друкованих видань.

- Не думайте, що нашому виданню легко живеться, - далі розповідає Ірина Румянцева.

- У даний час, ми не друкуємо програму телепередач російських телеканалів. Отож щодня отримуємо дзвінки від передплатників, які погрожують не передплачувати видання. І як нам пояснювати, що в області з мережі виключили 15 російськомовних телеканалів, які здійснюють пропаганду?!

В редакції дружній колектив. Радісно відповідають на усі поставлені запитання. Принесли нам добірку газет, що знаходяться в архів з минулого століття. Ми також дізналися, що газета – найчитабельніша в Харкові, є проблеми з передплатниками, оскільки Укрпошта не вчасно доставляє часопис, а також дізнаємось, що середній вік читача 40-45 літ.

Цікаво, що журналіст Святослав Проскурин, який пише на тему культурно-освітнього розвитку, добре володіє культурологією краю, що додає цікавості у матеріалах, він добре обізнаний у спільній історії Західної і Східної України. Залишаємо редакційне приміщення з надією, що в майбутньому їхні проблеми здебільшого вирішить читач-передплатник.

Екскурсія містом під вечірнім, але прохолодним небом…

Як на мене, жоден захід не може бути повноцінним, якщо гості не побачать край, який відвідують. Отож екскурсія надвечірнім містом просто заворожила. Тим паче, що її провів відомий у Харкові науковець, краєзнавець та архітектор Максим Рузенфельд, і що не менш важливо, цікавий оповідач. Розпочав свою розповідь з паркової площі, звідкіль добре проглядаються височенні сакральні споруди Харкова, в тому числі Собор Успіння Пресвятої Богородиці (1780р) і дзвіниця (1912р), що наче б то вища Кремля, Благовіщинський кафедральний Собор (1888—1901рр.), Покровський монастир (1689р.). Від Максима дізнаємося про історію виникнення Харкова, її основоположників, почули цікаві легенди та перекази, а також неймовірні оповіді про відомих людей науки, що дали поштовх для позиціонування, як найбільш наукового та освітнього міста в Україні, адже тут навчається близько 600 тисяч студентів. А ще ми побачили величаву площу, на якій стоїть пам’ятник Героям України.
Вечірній Харків – надзвичайний..Гармонійно підсвічені пам’ятки архітектури, розливаються осінні аромати квітів у парках, а ще - акварельна прохолода, що обіймає кожного перехожого, нагадуючи, що незабаром Харків охопить жовтобагряна осінь. І як тут не закохатися в місто та його яскраві архітектурні перлинки?! ..І не тільки…У парках багато молоді, людей різного віку. Вулиці чисті, заквітчані, а над ними, навіть увечері видно синьожовті прапори. Цікаво, що я ніде не бачила вбиралень на автомобільних зупинках, навіть у великих європейських містах, окрім Харкова!
Після такого насиченого враженнями дня, у готель не дуже хочеться повертатися…Тому пишу поезію про закохання у Харків.

Зустрічі, зустрічі, зустрічі… І стереотипів про Харків мов не було

Якщо ти їдеш у чуже місто не вперше, намагаєшся порівняти його з тим, яким воно було раніше. Більше того, різні причини перебування створюють про місто свої враження. На цей раз протягом кількох днів можна було побачити теж багато, тим паче, коли вже відбулися знайомства з найвідомішими засобами масової інформації, представниками влади та інтелігенції, громадськими активістами. Проте прес-конференція із директором департаменту масових комунікацій Харківської обласної державної адміністрації Євгеном Ярошенком, до якого входять управліннями з питань внутрішньої політики, управлінням моніторингу та аналізу політичних організацій, управлінням інформації преси та реклами, мала важливе значення.

Скажу чесно, було приємне відчуття, що чиновник дуже добре обізнаний в реальному стані справ у різних галузях, в тому числі питаннях масових комунікацій та внутрішньої політики. Тим більше, що сьогоднішня ситуація на Донбасі реально зачіпає Харківщину. Харків прийняв більше 45 тисяч біженців і це питання є дуже актуальним і важливим. Дуже великий шмат роботи було покладено на ситуацію з малоазійським боїнгом, адже на Харківську ОДА був покладений комунікативний аспект, тому в результаті медійники отримали вдячність від малоазійців за добре висвітлені матеріали.
Стало зрозумілим й наступне. Сьогодні службовцям ОДА працювати набагато важче, адже ситуація напружена, робота журналістів поширена не лише у вільному Харкові, вони часто з представниками влади виїжджають у небезпечні райони АТО, моніторять ситуацію вживу, беруть участь у гуманітарних заходах, висвітлюють проблеми з біженцями, питання соціальної допомоги, а також моніторять районні газети, які мають проблеми з фінансуванням, між трудові конфлікти, що є основною роботою департаменту.

Євген Ярошенко відповів на ряд запитань, що стосуються роботи з інформаційними запитами, поширенням інформації схід-захід, зауважив, що сьогодні протистояння між сходом і заходом не є актуальним, розповів про реальні культурні заходи, додав, що вперше за 24 роки харків’яни гідно відзначили День Незалежності, а також вперше за 80 років побачили український Харків.

І щодо стереотипів. Перед від’їздом мене попереджали, що Харків – небезпечне місто, там відбуваються різні сепаратистичні бійні, зокрема, незатишно. Євген Ярошенко прокоментував:

- Так, у нас є проблема, хоч ми працюємо з центральними каналами, але вони не завжди показують про Харків правду. Адже не раз місцеву невелику бійку показують як великомасштабну, тим самим нагнітаючи ситуацію. Прохаємо їх цього не робити про Харків. Хоч резонансні події у нас відбуваються щодня. Військкомати підривають, станцію метро «мінують», КПП «ДАІ» на виїзді до Чугуєво теж було обстріляно, але цими питаннями займаються СБУ.

Завдяки цій зустрічі нам, журналістам, вдалося краще зрозуміти внутрішню політику Харкова, тим більше, що на черзі виборча компанія, відчути реальну культурну та економічну ситуацію, та головне глибше зрозуміти нелегку працю наших колег у сьогоднішньому Харкові.

Наступною стала зустріч в редакції Агентства МедіаПорт, що визнане лідером в інформаційному просторі Харкова та області. Воно працює з 2000 року, до травня 2006 року – «Медіа-група «Об’єктив». Візитною карткою колективу є он-лайн і офф-лайн проекти «Обєктив-Новини» и «Новини МедіаПорт», публіцистичні програми і авторські проекти Зураба Аласанія, документальні фільми, що вийшли на різних каналах Харкова. Як кажуть про себе медівники, «Ми не залежимо — ні ідеологічно, ні економічно — ні від кого, крім себе самих. Ми робимо те, що робимо тому, що нам це подобається. Ми знаємо, що світ можна змінити на краще, і ми завжди будемо прагнути це робити». Добре, що час від часу я знайомилась із новинами цього сайту. Тепер вживу спілкуємось із журналістами, які радо пропонують нам співпрацю.
Цікаво, коли читала деякі Інтернет-портали, дивилася сюжети харківських мас-медіа іноді виникала думка «хто оплачує?». Адже харківські журналісти дуже вирізняються з інших своїм професіоналізмом, творчим креативним підходом, сміливістю. Під час відвідин офісів та редакцій, зробила правильний висновок «Медійники Харкова мають свою культурну, політичну та економічну позицію. З ними безперечно і впевнено можна вести будь-яку співпрацю, впроваджувати різні журналістські проекти. А все це тому, що здавен предки вирішили долю свого регіону – вільнодумство, що сьогодні зветься «Слобожанщина».

Солодкий смак і різні враження – на десерт

Протягом трьох днів нашою безпекою, умовами проживання і харчуванням опікувалися чудові колеги – Анна Прокоп’єва і Олеся Мигаль. Вони – добрі організатори, все продумали, навіть те, що у перервах між не стикуванням з основною програмою вгощали нас смачною харківською кавою чи смаколиками. Між тим навіть сталась одна пригода. Сидячи на лавках біля кафе, ми смакували печиво. А поруч сиділа студентка. Вгостили і її, зав’язалась розмова. З’ясувалось, Анна - студентка факультету журналістики Донецького університету, біженка з Слов’янська. У даний час перебуває в Харкові, продовжує тут навчання. У Слов’янськ повертатися не хоче. Будинок, в якому жила з батьками згорів. А мама її й знати не хоче, що поїхала до Харкова, а не в Росію, де сьогодні знаходиться, називає доньку фашисткою і бандерівкою. Тому вирішила залишитись у Харкові. «Чи надовго?». Замість відповіді стиснула плечима, а з очей покапали сльозинки…У гуртожиток вуз не поселяє, тому із своїм коханим живуть за 1200 гривень на квартирі. Серце стискається від болю. Пропоную їй їхати на деякий час у монастир, може із житлом допоможуть. Враження від розмови – ялинкові, гострі.

Але в основному ми обідали в кафе «Східці», що на Сумській. Тут віяло домашнім затишком і сімейною атмосферою. На обід ми смакували домашній борщ, фарширований перець, картоплю з гарнірами та інше. Цікаво, що обслуговували хороші люди, як у нас кажуть, одним помахом руки, без затримок і з усмішкою подавали свої обіди. Час від часу приходили відвідувачі, очевидно, постійні, і залишали приміщення із словами вдячності.
Враження наповнені смачними обідами.

Одним із найцікавіших став наш прощальний вечір у ресторані «Париж», що є однією із найкращих ресторацій Харкова. Тут є 4 зали з надзвичайними інтер’єрами, стіни наповнені чудовими картинами. Нас обслуговували милі офіціанти. Ми пили каву із солодкими тістечками. Час, який залишався до потягу, скорочувався з кожним ковтком запашної кави. Навіть думати про щось величне - ніколи…Просто насолоджувались миттєвістю, що подарував нам проект.

Дякую вам колеги, дякую вам друзі, дякую вам, харків’яни…Тут я немов народилася заново – у журналістиці, у поезії, адже написала новий твір завдяки враження і почуттям.

Фотозвіт дивіться за посиланням: https://www.facebook.com

Галина Фесюк,
учасник прес-туру,
головний редактор Інтернет-порталу «Моя Жовківщина»

Фото автора та зі сторінки фейсбуці Anna Prokaeva